КІНЕМАТОГРАФІЧНА ТРАНСПОЗИЦІЯ КОДУ СЕРВАНТЕСА У ФІЛЬМІ "ДОН КІХОТ" ОРСОНА ВЕЛЛСА

Шестопал, О. (2023). КІНЕМАТОГРАФІЧНА ТРАНСПОЗИЦІЯ КОДУ СЕРВАНТЕСА У ФІЛЬМІ "ДОН КІХОТ" ОРСОНА ВЕЛЛСА. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Literary Studies. Linguistics. Folklore Studies(1), 130–135. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2023.33.22

Стаття присвячена проблемі транспозиції коду Сервантеса у кінематографічній адаптації роману "Дон Кіхот" Орсона Веллса (1957-1992). Фокус дослідження спрямований на виявлення та розкриття естетичної та ідеологічної спорідненості кіноадаптації американського режисера з твором іспанського письменника, а також здійснення аналізу способів та механізмів актуалізації тематико-проблемних, структурно-композиційних та наративних аспектів Сервантесового роману на різних рівнях поетики Веллсового кінотексту. Веллс зберігає властивий Сервантесу "інтелектуальний" скептицизм, проте виявляє більшу спорідненість з романтичною традицією прочитання цього тексту, яка в той час домінувала у кінематографічному та науково-критичному дискурсі. Актуалізація анахронізму Дон Кіхота як одного з ключових тематичних кодів роману Сервантеса здійснюється за рахунок перенесення дії роману у сучасну йому франкістську Іспанію і розгортається у самій структурі фільму, відтворюючи сюжет здебільшого на основі першого тому. Працюючи у "манері Сервантеса", автор кінематографічної адаптації демонструє широкий спектр ігрових прийомів, метатекстуальних та метаоповідних технік, які засвідчують "авто-рефлексивність" його тексту. До того ж, Веллсова адаптація "Дон Кіхота" транспонує мовні та стильові коди роману іспанського автора за допомогою кінематографічних технік монтажу, зйомок під косим кутом та стилізованої мізансцени (глибинної), що, своєю чергою, демонструє властиву їй спорідненість з бароковим стилем другого тому. Веллс демонструє амбівалентність, притаманну тексту Сервантеса: він критикує модерність, але використовує її досягнення (зокрема, кінематограф) заради втілення своєї утопічної культурної програми нового лицаря кіномистецтва. Обраний за об’єкт дослідження фільм Веллса сутнісно та естетично залишається "вірним" оригіналу та водночас сприяє глибшому розумінню коду Сервантеса у сучасному медіапросторі та культурі зокрема. Він розкриває здатність коду Сервантеса пристосовуватися до сучасних комунікативних технологій і змін життя (кінематограф, реклама, туризм), які не тільки представляють Дон Кіхота і Санчо Пансу як анахронізми, а й забезпечують їхнє безсмертя, доводячи слушність думки Веллса, що вони є героями на всі віки.