ВТОРИННА ТРАВМАТИЗАЦІЯ СІМЕЙ ВЕТЕРАНІВ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

АКСЬОНОВА, К. (2025). SECONDARY TRAUMATIZATION OF VETERANS' FAMILIES IN THE CONTEXTOF THE RUSSIAN–UKRAINIAN WAR. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Social Work, 1(11), 96–101. https://doi.org/10.17721/2616-7786.2025/11-1/11

Вступ. Вторинна травматизація членів сімей ветеранів є складним психосоціальним феноменом, що формується внаслідок опосередкованого впливу травматичного досвіду через постійний контакт із ветераном. В умовах російсько–української війни проблема набуває особливої актуальності, оскільки збільшення кількості ветеранів супроводжується зростанням психологічних і соціальних викликів у їхніх родинах. Мета дослідження полягає у вивченні рівнів і проявів вторинної травматизації в сім'ях українських ветеранів, аналіз структури симптомів і чинників, що зумовлюють її інтенсивність.
Методи. Використано змішаний підхід. Кількісне дослідження проведено з використанням опитувальника Secondary Traumatic Stress Scale (STS-15), адаптованого до українського контексту (n = 52: дружини, батьки, повнолітні діти ветеранів). Якісний аналіз здійснено за матеріалами психологічних консультацій, що дало змогу виокремити ключові теми переживання вторинної травматизації. Забезпечено добровільність участі, інформовану згоду та анонімність.
Результати. Середній сумарний бал STS-15 становив M = 25,9 (SD = 6,1), що відповідає середньому рівню вторинної травматизації; понад 70 % респондентів продемонстрували середній або високий рівні STS. Найвиразнішими симптомами були інтрузії (M = 5,3) й емоційне виснаження (M = 5,5), нижчими – уникання (M = 5,1) та гіперактивація (M = 5,0). Встановлено значущий зв'язок між частотою розповідей ветерана про бойовий досвід і рівнем STS у членів сім'ї (r = 0,64; p < 0,001). Якісний аналіз виявив п'ять кластерів: експозицію до травматичного наративу, емоційне виснаження, порушення комунікації, копінг-ресурси й бар'єри доступу до допомоги.
Висновки. Вторинна травматизація поширена серед сімей ветеранів, поєднує індивідуальні симптоми з дисфункціями сімейної системи й впливає на соціальну інтеграцію. Ключовим чинником є інтенсивність контакту з травматичним досвідом ветерана. Результати підтверджують необхідність впровадження комплексного соціального супроводу, що має включати психологічне консультування, психоедукаційні програми, створення груп підтримки та використання ресурсів громад. Дослідження поглиблює наукове розуміння вторинної травматизації та має практичну значущість для вдосконалення системи соціальної роботи в Україні, спрямованої на підтримку ветеранів і членів їхніх родин.