Культурна дипломатія часів президентства Кеннеді: внутрішні та зовнішні аспекти

Klynina T. Cultural diplomacy during Kennedy's presidency: home and abroad. Українські культурологічні студії. 2024. № 2 (15). С. 45-48.

Вступ . Стаття присвячена огляду загальної стратегії культурної дипломатії за президентства Джона Ф. Кеннеді (1961–1963 рр.), яка розглядалася як один із важливих інструментів зовнішньополітичної діяльності США. В умовах холодної війни культура стала не лише засобом взаєморозуміння між народами, а й стратегічним елементом політичного впливу та протистояння комуністичному блоку. Адміністрація Кеннеді впровадила низку ініціатив, які підтвердили вагомість культури в дипломатичному вимірі, зокрема ухвалення Закону про взаємний освітній і культурний обмін (1961 р.).
Мета дослідження полягає в аналізі використання культури як засобу дипломатії, що слугував досягненню зовнішньополітичних і стратегічних цілей адміністрації Кеннеді.
Методи . Дослідження базується на принципі історизму, системному підході, проблемно-хронологічному та описовому методах. Використано контент-аналіз документів, промов президента Кеннеді та деяких культурних програм, таких як Art in Embassies.
Результати . У статті надано короткий порівняльний аналіз культурної дипломатії різних періодів. Стаття демонструє, що культурна дипломатія адміністрації Кеннеді мала системний і централізований характер. Хоча в офіційних заявах підкреслювалася незалежність культурних ініціатив, насправді їх координував Вашингтон, ураховуючи стратегічні інтереси США, а не культурні потреби регіонів, куди ці ініціативи спрямовувалися. Основними компонентами цієї стратегії були культурні обміни, виставки, міжнародні програми та залучення видатних діячів мистецтва й науки до промоції американських демократичних цінностей.
Висновки . Адміністрація Джона Кеннеді продемонструвала використання культурної дипломатії в умовах глобального протистояння. Зусилля уряду США у сфері культури стали важливим інструментом "м'якої сили", спрямованим не лише на покращення міжнародного іміджу країни, а й на створення діалогу з народами інших держав. Водночас централізація таких ініціатив викликала критику через недостатню увагу до культурних потреб окремих регіонів.