НЕОҐРАЙСІВСЬКІ ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ВЕРБАЛЬНОГО ГУМОРУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ЕМПІРИЧНИЙ СИНТЕЗ
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
29 березня 2023 р.
Автор(и) :
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Випуск :
1
ISSN :
1728-2659
Початкова сторінка :
107
Кінцева сторінка :
112
Цитування :
[APA 7] Поліщук, А. (2023). НЕОҐРАЙСІВСЬКІ ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ВЕРБАЛЬНОГО ГУМОРУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ЕМПІРИЧНИЙ СИНТЕЗ. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Literary Studies. Linguistics. Folklore Studies, (1), 107–112. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2023.33.18
[ДСТУ] Поліщук А. НЕОҐРАЙСІВСЬКІ ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ВЕРБАЛЬНОГО ГУМОРУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ЕМПІРИЧНИЙ СИНТЕЗ. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Literary Studies. Linguistics. Folklore Studies. 2023. № 1. С. 107—112. DOI: 10.17721/1728-2659.2023.33.18 (дата звернення: 17.07.2026).
Серед сучасних лінгвокогнітивних підходів до розкриття механізму породження гумору найбільш відомими є Теорія семантичного сценарію (Semantic Script Theory of Humour) та її удосконалена версія – Загальна теорія вербального гумору (General Theory of Verbal Humour), які об'єднуються навколо ідеї фреймової/сценарної невідповідності інтерпретацій гумористичної ситуації. Дослідження присвячене одному з найбільш дискутованих лінгвопрагматичних напрямків, що ввійшов до складу Загальної теорії вербального гумору, так званій неоґрайсівській теорії Раскіна Аттардо. Вона полягає в тому, що жарти, а також інші форми комічного становлять несумлінний спосіб спілкування, який протиставляється моделі Ґрайса і відповідно керується іншим, гумористичним, кооперативним принципом. У ході аналізу поглядів цих авторів (Attardo & Raskin 1994; Attardo 1993, 2003, 2017) на не/дотримання кооперативних максим у гумористичному повідомленні було виділено зону продуктивної критики, а саме: недостатнє розрізнення понять"порушення" (violation) vs "ігнорування" (flout) кооперативної норми (Dynel 2008, 2013); відсутність належного інтересу до соціального контексту й емоційного фону комунікації, передбачуваного теорією релевантності й теорією ввічливості, і відповідно обмеженість комунікативної норми лише кооперативним принципом Ґрайса; відсутність критерів навмисного порушення комунікативних максим, необхідного для ідентифікації гумористичних імплікатур. Комічний ефект тим більше вірогідний, якщо в ході інтепретації адресат віднаходить повторне зневажання максими, а також можливе ігнорування інших норм. Тому до загальноприйнятого переліку максим Ґрайса пропонується віднести принцип ввічливості Ліча, який орієнтований зде-більшого не на змістовий аспект комунікації, а на соціальний: ставлення мовця до третіх осіб у статусно-рольовій ієрархії. Отримані результати теоретичної розвідки інтегруються в удосконалену модель інтерпретації гумору й ілюструються лінгвопрагматичним аналізом вербального жарту.
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
382 KB
Контрольна сума :
(MD5):1c177d35455e0edeeaaaeba961a278ae
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International