Репрезентація церковнослов'янізмів у повсякденній мові віруючих українського православ'я

Борейко, Ю. & Кулакевич, М. (2023). Репрезентація церковнослов'янізмів у повсякденній мові віруючих українського православ'я. Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник, 1(21), 4–7. https://doi.org/10.17721/sophia.2023.21.1

На основі з'ясування суспільно-історичних особливостей розвитку церковнослов'янської мови в Україні розкрито смисловий потенціал церковнослов'янської лексики в повсякденній мові віруючих українського православ'я на прикладі семантичного аналізу окремих лексичних одиниць. Вказано на вагоме значення церковнослов'янської мови як підґрунтя православної традиції. Встановлено, що повсякденна мова віруючих у формі православного соціолекту постає мовною мікросистемою, що характеризується певними параметрами і можливостями функціонування. На повсякденному рівні комунікації віруючих українського православ'я відбувається актуалізація архаїчної лексики, з'являються нові конотації, триває деатеїзація певної групи слів. Обґрунтовано твердження, що до початку 90-х рр. ХХ ст. розвиток української літературної мови і реабілітація церковнослов'янської богослужбової мови не були пріоритетними напрямами державної політики. Церковнослов'янська мова, зважаючи на конфесійний характер, була відірваною від живого використання в різних сферах суспільного життя, зазнавала численних змін, кодифікації та нормування. Це призвело до витіснення з ужитку традиційної української версії церковнослов'янської мови, що відобразилося на її використанні в церковній сфері. Вплив української живої мовної традиції виявився у відтворенні церковнослов'янської мови в конфесійному середовищі. Русифікації православної церкви в ХІХ ст. була протиставлена усна богослужбова традиція, що давала змогу священникам і дияконам інтерпретувати церковнослов'янізми українською мовою під час церковних служб. На відміну від народного і книжного варіантів української мови, церковнослов'янська мова ніколи не вживалася у живому спілкуванні. Вона використовувалася під час читання молитов чи проведення богослужінь, а на державному рівні – як літературна мова в дипломатичному та юридичному листуванні. Винятком є запозичення окремих лексем та синтаксичних конструкцій, що використовуються у сучасній українській мові зі стилістичною метою.