Онтологічні підгрунтя моральної культури. Частина ІІ

Морозов А., Шаповалов В., Гудков С. Онтологічні підгрунтя моральної культури. Частина ІІ. Українські культурологічні студії. 2024. № 1 (14). С. 51-59.

Вступ . Забуття проблематики буття, викреслювання ідеї буття зі світогляду сучасної людини, орієнтація на індивідуалістично-гедоністичні практики призводять до звуження повноти особистості, дегуманізації її моральнодуховного виміру, відчуження від власної сутності. Поворот мислення до буття, до його сутнісних основ дозволить знайти надійний онтологічний фундамент для моральної культури, розхитаної внаслідок скептицизму та нігілізму, а людині – здійснити екзистенційний поворот у пошуках втраченої сутності. Метою статті є дослідження онтологічних основ моральної культури. Завданнями першої частини статті є дослідити онтологічний каркас моральної культури, фундаментальні осі, на яких вона ґрунтується; завданнями другої частини статті – проаналізувати моральні поняття свободи, совісті, гідності і рівності крізь призму онтологічного каркасу.
Методи . У статті використано історико-філософський та компаративний метод, а також методи генеалогії і герменевтичні методи інтерпретації. Загальною парадигмою дослідження є трансцендентальна анти-позитивістська традиція філософування.
Результати . Показано, що параметри реальності, її внутрішньої структури задаються онтологічним каркасом, а саме: осями сакрального і профанного, єдиного і множинного, феноменального і сутнісного (належного). Підкреслено фундаментальний зв'язок етичного і онтологічного, у якому буття людини є завжди моральним буттям. Від нашого розуміння буття залежить моральна культура, наші уявлення про добро і зло. Моральні поняття мають онтологічний характер, указують на об'єктивну ціннісну реальність, "матеріальне апріорі". Зазначено, що онтологічна гідність включає в себе формальний та матеріальний (змістовний) аспекти, передбачаючи наявність онтологічної рівності всіх людей, онтологічної свободи та онтологічного сумління.
Висновки . Бачення буття як священного дару уможливлює онтологічну гідність людини, тобто її невідчужену трансцендентальну само-бутність. Бачення священного дару буття в єдності різноманіття передбачає бачення онтологічної рівності всіх людей, що, будучи різними, водночас рівні, оскільки всі вони обдаровані буттям. Онтологічна рівність людей потребує певного "спільного знаменника" людства, що може варіюватися залежно від обраної парадигми. Змістовним вираженням онтологічної гідності є онтологічна свобода, яка полягає в здатності людини говорити світові трансцендентальне "так" чи "ні", обирати між буттє-центричним та егоцентричним способами існування. Усвідомлення двох полюсів буття – сутнісного і феноменального – породжує онтологічну совість: тривогу особистості стосовно автентичності власного буття та провину за те, що вона не стала самою собою.