Прагматичні значення мовного репертуару слідчого в дискурсі допиту

Павліченко, Л. (2020). Прагматичні значення мовного репертуару слідчого в дискурсі допиту. Studia Linguistica, (17), 100-111. https://doi.org/10.17721/StudLing2020.17.100-111

У статті розглядається актомовленнєва специфіка мовлення слідчого у конфліктних та конкурентних інтеракціях «слідчий – підозрюваний / обвинувачуваний» у допитах на стадії досудового слідства. Матеріалом дослідження слугували транскрипти допитів у відділеннях поліції Великої Британії. Для мовлення слідчого як ініціатора спілкування і представника інституту характерним є застосування як прямих, так і непрямих мовленнєвих актів, що позбавлені особистісних конотацій і сприймаються допитуваною особою як типові моделі комунікативної поведінки: непрямих директивів з метою уникнення актів прямої імпозиції, які представлені у формі квеситивів з вімперативами і маркерами-хеджами для пом’якшення директивної ілокуції, інфінітивними зворотами Complex Object (складний додаток); умовними реченнями, модальними дієсловами з функцією логічного висновку, питально-заперечними і розділовими питаннями. Прямі акти директивів не сприймаються як акти, загрозливі для «обличчя» їхнього адресата (“face-threatening acts”), а реалізують пряму стратегію ввічливості “on-record”, оскільки сприймаються як частина інституційних вимог в інтеракції слідчий-допитуваний. Маніпулятивні прийоми слідчого в разі саботажу і псевдоспівробітництва з боку допитуваного реалізуються мовленнєвими актами директивної ілокутивної сили із структурними показниками репрезентативів (констативів), інвективними актами у формі репрезентативів, що провокує співрозмовника до викладу обставин злочину.