Люди з інвалідністю у середовищі великого міста: аналіз фізичної безбар’єрності мікрорайону Ґалаґани Києва

Дронова, O., Стефанська, В. (2024). Люди з інвалідністю у середовищі великого міста: аналіз фізичної безбар’єрності мікрорайону Ґалаґани Києва. Економічна та соціальна географія, 92, 51–65. https://doi.org/10.17721/2413-7154/2024.92.51-65

У сучасних українських містах значна кількість людей з інвалідністю відчуває на собі очевидні прояви дискримінації. Нерідко міський простір ускладнює їхнє життя, не дозволяє бути активною складовою суспільства. Маючи обмежені фінансові можливості через відсутність інклюзивних робочих місць, люди з інвалідністю зазвичай не можуть дозволити собі житло в новобудовах, що має вищий рівень фізичної доступності, на відміну від старої радянської забудови. Під час повномасштабного вторгнення питання наявності у містах штучних бар’єрів загострилося в рази у зв’язку зі стрімким зростанням кількості осіб з інвалідністю внаслідок бойових дій. У нашому дослідженні люди з інвалідністю обрані як приклад вразливої групи, для якої певна матеріальна перешкода становить не лише дискомфорт, а й може повністю позбавити можливостей пересування містом. Метою публікації є аналіз фізичної безбар’єрності середовища українських міст на прикладі столиці України. На основі власних польових досліджень, у співпраці з ГО «ЛУН Місто», для мікрорайону Ґалаґани було заповнено чеклист «Місто без меж» з інформацією про житлові будівлі та прибудинкові території за структурними елементами: вхідна група, сходова чи хол, подвір’я, парковка та транспорт, місця відпочинку, укриття. Для аналізу було заповнено 30 анкет, результати польового дослідження візуалізовано за допомогою карти типів років житлової багатоповерхової забудови Києва. У випадку недоступності окремих об’єктів застосовано метод напівструктурованого інтерв’ю. Порівняння забезпеченості різних типів забудови елементами безбар’єрності здійснено за допомогою бальної оцінки та обрахунку індексу рівня безбар’єрності.  Виявлено, що територія Ґалаґан включає п’ять типів забудови, сформованої починаючи з 20-х рр. ХХ ст. і сьогодні є досить привабливою для забудовників оскільки має зручне розташування, що піднімає її потенціал. Мікрорайон потребує повного переосмислення, що у свою чергу включатиме впровадження елементів безбар’єрності. На території існують закинуті промислові зони, цікаві для інвесторів; розвиваючи їх є сенс одразу застосовувати підходи універсального дизайну. В окремих дворах сформований певний рівень безбар’єрності, однак мешканці, які для пересування використовують крісло колісне, або є незрячими, не зможуть повноцінно жити в умовах Ґалаґан, незважаючи на вибір між новим чи старим житлом. Обґрунтовано необхідність  комплексного підходу до покращення ситуації з фізичною безбар’єрністю у районах масової радянської забудови Києва, зокрема у периферійній частині міста, де проблема доступності постає більш гостро, ніж в центрі.