Українська антропонімія XVII ст. у маловідомому турецькому історичному джерелі. X.

Купчинська, З. (2025). Українська антропонімія XVII ст. у маловідомому турецькому історичному джерелі. X.. Мовні і концептуальні картини світу, (2), 223–251. https://doi.org/10.17721/2520-6397.2025.2.12

Ця розвідка є продовженням низки студій автора. Статтю присвячено дослідженню українських антропонімів XVІІ ст., які засвідчені в маловідомому турецькому історичному джерелі "Дефтер Муфассал 1681 року". Мета дослідження – аналіз структури і твірних основ власних назв, засвідчених у цій памʼятці. Щоб досягти мети, визначено такі завдання: 1) ви́окремити українські антропоніми XVІІ ст. із "Дефтера Муфассала 1681 року"; 2) провести аналіз власних назв людей та порівняти їх із сучасним українським антропоніміконом; 3) виявити ті оніми, які на сучасному етапі не зафіксовані. У розвідці використані описовий метод і методи аналізу та систематизації. Простудійовано власні назви людей у межах Meleç – Musiyko. Антропоніми, що репрезентовані в "Дефтері", свідчать про їхню архаїчність, адаптацію запозичених імен на україномовному ґрунті. Зі 147 досліджених назв засвідчено такі, які: поширені і сьогодні на рівні власних імен людей і прізвищ; мають відмінності зі сучасними відповідниками на фонетичному рівні; не виявлені на сучасному етапі, знаходимо їх у похідних назвах. У результаті розвідки було встановлено особливості антропонімії, що виділена з турецької пам’ятки "Дефтер Муфассал 1681 року", зокрема це історичне джерело засвідчує функціонування прізвищевих назв в Україні на кінець ХVII ст., репрезентований список антропонімів у межах Meleç – Musiyko підтверджує, що у ХVII ст. існував численний реєстр запозичених власних імен, які адаптувалися на українському мовному ґрунті; законстатовано великий спектр різноманітник суфіксів (-ак, -ан, -ас, -аш, -ей, -енк(о), -ець, -ик, -ій, -к(о), -о, -ош, -евич, -ук, -ун, -ур(а), -ус, -ута, -ух та інші), за допомогою яких творилися похідні імена/прізвиська/прізвищевої назви. Такі дослідження мають перспективу, адже матеріал статті може бути використаний для укладання словника, який репрезентуватиме українські власні назви людей ХVII ст., а це дасть можливість заповнити прогалини в історичному загальнослов’янському антропоніміконі.