Трансформація форм політичної участі в сучасній Україні

Симисенко І. В. Трансформація форм політичної участі в сучасній Україні : дис. … доктора філософії : 052 Політологія / Симисенко Ігор Віталійович ; наук. кер. Д. В. Неліпа. Київ, 2025. 215 с.

Питання сутності, механізмів та сфер політичної участі вже багато років обговорюються вченими як в Україні, так і за кордоном, однак наявні дослідження торкаються лише фрагментарних аспектів або ж заглиблюються в окреме дисциплінарне поле. Дослідження саме транформаційних процесів політичної участі, змін її форм фактично залишилося поза дослідницькою увагою українських політологів. Вивчення трансформації форм політичної участі в сучасних умовах вимагає ширшого та глибшого підходу, що виходить за межі наявних теорій та концептуальних підходів.
Дисертаційне дослідження має на меті сформувати системний підхід до цієї теми, який дозволить зрозуміти природу політичної участі, її форми, її рушійні сили та вплив на політичний процес. Дисертація є спробою повного, цілісного та послідовного дослідження трансформаційних особливостей форм політичної участі в сучасній Україні, атрибутивних та транзитивних характеристик цього процесу, а також інституційного контексту, що напряму впливає на трансформацію форм політичної участі.
З метою побудови комплексної пояснювальної моделі трансформації форм політичної участі в сучасній Україні із залученням релевантних концептуальних структур, які відображають нелінійну природу феноменів, що досліджуються, систематизувати концептуальні уявлення про поняття політичної участі, розкриваються поняття політичного попиту та політичної пропозиції, ознаки та характеристики їх агрегування, функціональна роль цього механізму. Також виявляються особливості внутрішньої політичної ефективності у її динамічному співвідношенні з зовнішньою, їх нелінійна взаємозалежність. Виокремлюються інтегральні елементи соціального капіталу, параметри яких дають можливість стверджувати про комплексний взаємозв’язок феномену з формуванням та реалізацією політичної участі. З іншого боку, визначається природа впливу інституційної довіри на форми політичної участі, фактори їх трансформації, а також характеризується концепція інституційного поля як простір формування репертуару політичної участі.
Методологічною основою стала загальна рамка спеціальних методів дослідження, до яких слід віднести системний, структурно-функціональний, інституційний та неоінституційний, а також комплекс поведінкових підходів, які використовуються за принципом доповнюваності. Вирішення наукової проблеми, а також розв’язання задач дисертації здійснюється за умови застосування перелічених методологічних підходів у синергетичний спосіб. Емпіричною основою дисертаційного дослідження є корпус академічних лонгітюдних кількісних та якісних соціологічних досліджень, проведених в незалежній Україні.
Уперше в українській політичний науці здійснена спроба концептуалізувати природу причин трансформації форм політичної участі громадян України як системи. Запропоновано перелік механізмів трансформації форм політичної участі, які функціонують у комплексному нелінійному взаємозв’язку. Перелік складається з внутрішніх та зовнішніх механізмів: до першої підгрупи слід відносити механізм формування політичного попиту, внутрішньої політичної ефективності та соціального капіталу; до другої підгрупи слід відносити механізм формування політичної пропозиції та зовнішньої політичної ефективності, а також інституційні фактори. Синтезована модель формування політичного попиту через детермінанти ідентичності, емоцій (обурення, страх та гнів), а також внутрішньої ефективності (яка може функціонувати як самостійна детермінанта або частина детермінанти політичного попиту). Модель протиставлена попереднім спробам визначення політичного попиту через окремі не взаємопов’язані детермінанти.
Удосконалено розуміння контроверсійного впливу високого рівня соціального капіталу в політичному просторі України як можливого чинника політичного клієнтелізму та корупції. Українці з гомогенним соціальним та політичним досвідом мають ризик формування паралельних мереж у бізнесі чи політиці, які діють на засадах вилучення та персональної лояльності, а не досягнення загального блага. Запропоновано підхід до оцінки низького рівня інституційної довіри в якості чинника як трансформації, так і елімінації форм політичної участі в сучасній Україні. Продемонстровано, що низькій рівень інституційної довіри може призводити до переходу громадян до неконвенційних форм політичної участі, а в деяких контекстах – абсентеїзму та відмови від будь-якої участі.
Отримали подальший розвиток способи операціоналізації політичної участі шляхом її осмислення через ряд атрибутивних характеристик (як індивідуальної, так і групової дії; включенню символічних дій поряд із інструментальними; зняттю обмежень до атрибуції за параметрами законності/незаконності або конвенційості/ неконвенційності). Крім того, подальший розвиток отримало пояснення особливостей політичної участі в залежності від інституційного поля, в якому вона функціонує. Концепція інституційного поля відрізняється від загального контексту політичної системи України: у ньому діють спеціальні норми, конкретні управлінські органи, мережі рекрутингу та організацій, що у свою чергу впливає на репертуар форм політичної участі та його трансформацію.
Результати дослідження дозволяють глибше зрозуміти сутність соціально-політичних змін, що відбуваються в українському суспільстві. Теоретично дослідження має прогностичну цінність, оскільки відкриває нові перспективи для аналізу сучасних процесів демократизації та розвитку громадянського суспільства в умовах російсько-української війни, майбутньої повоєнної відбудови, а також світових процесів глобалізації та цифровізації. Зміни форм участі громадян у політичному житті можуть уточнити або навіть переосмислити наявні теорії демократії, політичної мобілізації, громадянської активності та політичної культури. З теоретичної точки зору дослідження дозволяє враховувати специфіку українського досвіду в контексті глобальних трендів, а також сформулювати більш точні рекомендації щодо розвитку теорій політичної участі та поведінки. Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в можливості для влади, громадських організацій, політичних партій більш ефективно реагувати на суспільні настрої, формувати дієві механізми взаємодії з громадянами, запобігати конфліктам і кризам довіри. Дослідження може бути застосовано державними органами у формуванні та реалізації національних політик, а також органами місцевого самоврядування.