ВИРАЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ЧЕРЕЗ СЕМАНТИЧНІ ОБРАЗИ В УКРАЇНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ ДИСКУРСІ ПЕРІОДУ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ

БУРИГІН, Б. (2025). EXPRESSION OF NATIONAL IDENTITY THROUGH SEMANTIC IMAGES IN UKRAINIAN LITERARY DISCOURSE OF HYBRID WARFARE. Folia Philologica(10), 28–34. https://doi.org/10.17721/folia.philologica/2025/10/3

У статті розглянуто особливості вираження національної ідентичності в українському літературному дискурсі періоду гібридної війни. Проаналізовано, як сучасні художні тексти акумулюють у собі комплекс семантичних образів, що відображають досвід опору, травматичну пам’ять, емоційні стани спільноти та процес внутрішньої консолідації українського суспільства в умовах постійної загрози. Наголошено, що мовні образи, символи, алюзії та метафоричні структури виконують роль маркерів національної суб’єктності, адже дозволяють поєднувати індивідуальні переживання із ширшими культурними й історичними смислами. Література постає як простір формування спільної ідентичності через актуалізацію глибинних культурних кодів, переосмислення воєнного досвіду та відтворення ключових цінностей, які визначають українську спільноту в сучасних реаліях. Такий підхід дає змогу простежити, як у художніх текстах формуються наративи стійкості, гідності, солідарності та самоусвідомлення, що посилюються в умовах війни та постійного інформаційного тиску. Особливу увагу приділено тому, як автори поєднують особистісний досвід із колективними смислами, створюючи багатовимірний образ України, що веде боротьбу за збереження свого культурного, мовного й історичного простору. Виокремлено значення метафоричних моделей, концептів історичної пам’яті та мовних практик, через які відтворюється національний характер і конструюється наратив неперервності культурної традиції. У роботі підкреслено, що український літературний дискурс у період гібридної війни набуває функції культурного опору, а семантичні образи стають дієвим інструментом підтримки ідентичності, формування стійкого національного самосприйняття та переосмислення місця української культури у глобальному контексті. Додатково підкреслюється, що зростання інтенсивності символічних практик у літературі сприяє зміцненню почуття спільності та поглибленню ціннісної єдності суспільства.