НАУКОВА РЕКОНСТРУКЦІЯ ЯЗИЧНИЦЬКОГО КАЛЕНДАРЯ НА МАТЕРІАЛІ ВІРУВАНЬ ПОЛІЩУКІВ: ЛІТНІЙ ЦИКЛ

Лозко, Г. (2025). НАУКОВА РЕКОНСТРУКЦІЯ ЯЗИЧНИЦЬКОГО КАЛЕНДАРЯ НА МАТЕРІАЛІ ВІРУВАНЬ ПОЛІЩУКІВ: ЛІТНІЙ ЦИКЛ. Українознавчий альманах(37), 104–113. https://doi.org/10.17721/2520-2626/2025.37.15

Стаття є наступною частиною циклу реконструкцій язичницького календаря (перша була присвячена весняним святам), а ця друга – літнім. Цими статтями започатковано новий рівень осмислення та етнокультурних інтерпретацій багатого емпіричного матеріалу з етнорелігійної культури Українського Полісся, надбаного кількома поколіннями українських етнографів. Здійснено етнологічний аналіз, синтез та реконструкцію язичницького святкового календаря літнього циклу. Розглянуто систему літніх дохристиянських свят та їх семантики і символіки. Вперше осмислено літнє свято Святовита, відтворене на основі писемних (середньовічні хроніки та церковні джерела) і народних свідчень. Уточнено датування Купальського свята згідно літнього сонцестояння; методами порівняльного релігієзнавства пояснено його богословське значення як кульмінації літа, наведено легенди про «цвіт папороті», висловлено припущення про теїстичні риси Купайла як Божества, тотожного грецькому Аполлону та римському Янусу, а Купали (жін. рід) як малоазійської Кібели. Запропоновано датування святкових періодів Водяника і Симаргла. Встановлено, що християнські культи Кузьми і Дем’яна (народне Кузьмодем’яна) могли бути ідеологічною надбудовою над давнім вшануванням Сварога (як Бога-коваля). Розглянуто низку літніх обрядів: Зажинки, Обжинки, Спасівка, що пов’язані з давнім народним звичаєм урочистого відзначення закінчення жнив та збору врожаю, вдячності Богам за врожай. На широкому етнографічному матеріалі Українського Полісся показано ставлення самого народу до збереження сакральних традицій. Результати дослідження можуть бути використані у подальших наукових розробках, у викладанні спецкурсів із народної духовної культури студентам і аспірантам-українознавцям, у відтворенні духовних і обрядових практик предків у сільських і міських громадах та громадах рідновірів, молодіжних гуртах, етнофестивалях, туристичних маршрутах, у відновленні традицій народними майстрами, відбудові сакральних об’єктів, що спиратиметься переважно на локальні групи автохтонного населення, тобто на самих поліщуків. Відновлення локальної культури Полісся має загальнонаціональне значення та є справою державної ваги.