Інституціональні трансформації тибетського буддизму після 1959 року
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
7 квітня 2026 р.
Автор(и) :
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Випуск :
1(27)
ISSN :
2521-6570
Початкова сторінка :
26
Кінцева сторінка :
30
Цитування :
[APA 7] Задірака, В. (2026). Інституціональні трансформації тибетського буддизму після 1959 року. Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник, (1(27)), 26–30. https://doi.org/10.17721/sophia.2026.27.5
[ДСТУ] Задірака В. Інституціональні трансформації тибетського буддизму після 1959 року. Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник. 2026. № 1(27). С. 26—30. DOI: 10.17721/sophia.2026.27.5 (дата звернення: 25.07.2026).
В с т у п . Досліджено процес інституціональних трансформацій тибетського буддизму після подій 1959 року, коли
насильницьке встановлення контролю КНР над Тибетом та масова еміграція Далай-лами і тибетської громади
спричинили глибокий розрив у традиційних релігійних, освітніх і культурних структурах. У центрі уваги – руйнування
сакральної географії тибетського буддизму, демонтаж монастирської системи та подальше формування нових
інституцій у вигнанні, що визначили сучасне глобальне поширення традиції.
М е т о д и . Базовано на історико-аналітичному підході з використанням порівняльного аналізу інституцій тибетського буддизму до та після 1959 року. Залучено праці провідних буддологів та етнографів, а також контекстуальний аналіз освітніх, культурних і релігійних практик тибетської діаспори та західних центрів буддизму.
Р е з у л ь т а т и . Показано, що втрата територіальної та сакральної бази призвела до суттєвої "де-територіалізації" тибетського буддизму: релігійні практики, влада та родові лінії стали мобільними й транснаціональними. У вигнанні було відновлено ключові монастирські традиції, створено навчальні центри, бібліотеки й школи, що забезпечили відтворення чернечої освіти та культурної спадкоємності. Виявлено, що водночас значне поширення традиції на Заході спричинило інновації у викладанні, появу нових освітніх програм та залучення нетибетської аудиторії до збереження і розвитку буддизму. Західні центри, перекладацькі ініціативи та участь учених і практиків сприяли глобалізації традиції, але водночас породили ризики спрощення та комерціалізації.
В и с н о в к и . Визначено, що інституціоналізація тибетського буддизму у вигнанні демонструє високу адаптивність традиції, яка змогла зберегти спадкоємність без прив'язаності до сакрального ландшафту Тибету. Аргументовано, що нові інституції виконують роль носіїв релігійної автентичності, одночасно сприяючи культурній інтеграції та глобальній присутності буддизму. Трансформації після 1959 року виявили як уразливість традиції перед геополітичними викликами, так і її здатність до інновацій та міжкультурного діалогу.
насильницьке встановлення контролю КНР над Тибетом та масова еміграція Далай-лами і тибетської громади
спричинили глибокий розрив у традиційних релігійних, освітніх і культурних структурах. У центрі уваги – руйнування
сакральної географії тибетського буддизму, демонтаж монастирської системи та подальше формування нових
інституцій у вигнанні, що визначили сучасне глобальне поширення традиції.
М е т о д и . Базовано на історико-аналітичному підході з використанням порівняльного аналізу інституцій тибетського буддизму до та після 1959 року. Залучено праці провідних буддологів та етнографів, а також контекстуальний аналіз освітніх, культурних і релігійних практик тибетської діаспори та західних центрів буддизму.
Р е з у л ь т а т и . Показано, що втрата територіальної та сакральної бази призвела до суттєвої "де-територіалізації" тибетського буддизму: релігійні практики, влада та родові лінії стали мобільними й транснаціональними. У вигнанні було відновлено ключові монастирські традиції, створено навчальні центри, бібліотеки й школи, що забезпечили відтворення чернечої освіти та культурної спадкоємності. Виявлено, що водночас значне поширення традиції на Заході спричинило інновації у викладанні, появу нових освітніх програм та залучення нетибетської аудиторії до збереження і розвитку буддизму. Західні центри, перекладацькі ініціативи та участь учених і практиків сприяли глобалізації традиції, але водночас породили ризики спрощення та комерціалізації.
В и с н о в к и . Визначено, що інституціоналізація тибетського буддизму у вигнанні демонструє високу адаптивність традиції, яка змогла зберегти спадкоємність без прив'язаності до сакрального ландшафту Тибету. Аргументовано, що нові інституції виконують роль носіїв релігійної автентичності, одночасно сприяючи культурній інтеграції та глобальній присутності буддизму. Трансформації після 1959 року виявили як уразливість традиції перед геополітичними викликами, так і її здатність до інновацій та міжкультурного діалогу.
Галузі знань та спеціальності :
03 Гуманітарні науки
Галузі науки і техніки (FOS) :
Гуманітарні науки
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
304.75 KB
Контрольна сума :
(MD5):45fa0aff26542e51e704b99c22ea613d
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International