Релігійний дискурс у відстоюванні української мови в богослужбовому вжитку

Гончаров, Г. (2026). Релігійний дискурс у відстоюванні української мови в богослужбовому вжитку. Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник, 1(27), 14–20. https://doi.org/10.17721/sophia.2026.27.3

В с т у п. Наголошено, що відстоювання української мови в богослужбовому вжитку має глибоке історичне коріння і опиняється у низці сучасних викликів, пов'язаних із церковною традицією. Релігійні діячі, такі як Іван Огієнко, Арсен Річинський, наголошували на священному значенні рідної мови, стверджуючи, що "мова – серце нації: вимре мова – вимре нація".
М е т о д и . Застосовано логічний метод узагальнення, здійснено теоретичний аналіз оглянутих наукових публікацій, монографій. Використано філософський метод релігійного дискурсу як системи мовлення, читання текстів, символів, ідей та практик у православний традиції, який дає можливість заглибитися у літургійні тексти, а також соціально-культурні вияви віри, які формують спільне розуміння духовного, морального та сакрального в суспільстві за допомогою мови спілкування.
Р е з у л ь т а т и. Виявлено, що протягом століть українська мова піддавалася численним заборонам і утискам з боку імперських влад (зокрема, Російської імперії, яка видавала такі документи, як Валуєвський циркуляр та Емський указ). Ці дії мали на меті витіснити українську мову з усіх сфер суспільного життя, включаючи церкву. Використання в храмах живої, сучасної української мови під час богослужінь є ключовим елементом. Аргументовано, що служби незрозумілою церковнослов'янською мовою не дають вірянам усієї духовної користі. Доведено, що для багатьох вірян та частини духовенства церковнослов'янська мова помилково асоціюється з єдиною "традиційною" і "правильною" мовою богослужіння, тоді як використання сучасної української мови сприймається як модернізм або порушення канонів. Відстоювання української мови в богослужінні часто перетинається з питаннями державотворення та протистоянням впливу Росії (через використання московського варіанта церковнослов'янської мови).
В и с н о в к и. Обґрунтовано, що мова церкви є важливим складником національної ідентичності та суверенітету. Українські церкви, зокрема Православна Церква України (ПЦУ), працюють над поступовим впровадженням української мови, визнаючи її важливим елементом єднання народу та Церкви. Молитва рідною мовою розглядається як прямий шлях до Бога, що підкреслює її фундаментальну важливість для віри та духовного життя.