ХАРАКТЕРОЛОГІЯ СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕЖИМУ ЯК КОНТЕКСТ ТВОРІВ ҐЕОРҐІ ҐОСПОДІНОВА

АНТОНОВ, А. (2025). THE CHARACTEROLOGY OF THE SOCIALIST REGIME AS A CONTEXT OF GEORGI GOSPODINOV’S WORKS. Folia Philologica(10), 20–27. https://doi.org/10.17721/folia.philologica/2025/10/2

У статті розглядається соціалістичний режим у Болгарії (1944–1989 роки) як характерологічний і культурно-історичний контекст творів Ґеорґі Ґосподінова з особливим акцентом на репрезентацію повсякдення, травматичного досвіду та механізмів пам’яті. У дослідженні висвітлюється формування концептуальної моделі болгарського соціалістичного суспільства в художніх текстах, зокрема через основні концепти – ВЛАДА, ОСВІТА, СВОБОДА СЛОВА та МАТЕРІАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ. Специфіка аналізованого емпіричного матеріалу зумовила використання таких методів дослідження, як герменевтичний, культурно-історичний, інтертекстуальний, а також концептуального аналізу, що дозволило виокремити відповідні концепти як ключові для реконструкції концептосфери болгарського соціалізму. Матеріал дослідження дібрано зі збірки «Я жив при соціалізмі. 171 історія із життя», у якій через приватні свідчення відтворюється мозаїка життя пересічних людей у Болгарії того часу. Окрім того, у статті на прикладі інших творів Ґ. Ґосподінова – «Інвентарна книга соціалізму», «Невидимі кризи. Есе та історії» та «У розколах канону» – простежується еволюція зацікавлення темою соціалізму у творчості автора. Важливо зазначити, що Ґ. Ґосподінов не лише висвітлює тему соціалістичного минулого, а й розглядає її як засіб осмислення національної ідентичності, колективної пам’яті та ролі літератури у збереженні досвіду поколінь. Авторська увага до повсякденних тем дозволяє по-новому осмислити явища ідеологічного тиску та культурної трансформації. У статті висвітлюється специфіка документального й есеїстичного письма Ґ. Ґосподінова, що поєднує приватні історії із широкими культурними узагальненнями. Аналіз текстів Ґ. Ґосподінова продемонстрував, що характерологія соціалістичної епохи в його творах не зводиться до однозначного засудження чи ностальгії, а радше постає як багаторівнева художня стратегія реконструкції пам’яті на перетині приватного і колективного досвіду. У результаті встановлено, що відповідна стратегія поєднує документальну та художню умовність, що формує історичний тип письма в постсоціалістичній болгарській літературі.