МОВА ЯК СЕНСОКОД КУЛЬТУРНОГО БУТТЯ

Бродецька, Ю. (2025). МОВА ЯК СЕНСОКОД КУЛЬТУРНОГО БУТТЯ. Українознавчий альманах(36), 14–18. https://doi.org/10.17721/2520-2626/2025.36.2

Аналітика дослідження зосереджена на філософській рефлексії феномена мови як сенсокоду культурного буття народу. У якості категорії буття, тобто в своїй метафізичній, символічній ролі, мова є умовою етногенезу – буттєтворення етносу, спільноти, народу. Її історичне значення не окреслюється лише інструментальністю мови, а вимагає глибинної рефлексії, розуміння ролі феномена в формуванні індивідуальної картини світу, залучення людини в соціокультурне середовище, підтримки соціального порядку, формування історії. Як символічний феномен, мова зберігає за собою значення першоелементу як індивідуального, так і соціального буття. Її внутрішня єдність, інтегральність, як категорії буття, забезпечує, відповідно, консолідацію соціуму. А отже, будь-які спроби маніпуляції мовою є по суті претензіями людини на роль ономнатета, що призводить до розгуртування, розлому, кризи буття соціального. Спроби поглянути на мову як умову культурного буття людини, запропоновані автором, дозволяють відтворити логіку буттєтворення як процесу перш за все, сенсотворення. Оскільки характеризують саме метафізичну природу мови, її вплив на соціокультурне буття людини. Тож можливість відкрити сакральну природу мови, тобто побачити її здатність до відтворення культурного та соціального буття, вимагає від людини виходу за шаблони раціоналістичного мислення. Цей крок по суті проявляє себе в нашому екзистенційному прагненні до спілкування як процесу ділення з іншим сенсом. З останнього, власне, й народжуються всі ті форми соціальності, що існують в сучасному світі – етнос, спільнота, суспільність. Тому зазначається, що ситуація множинності мов, їх історичного розгалуження й диференціації, не скасовує онтологічної єдності мови, не впливає на її статус та роль, як провідної категорії буття. Вся діалектична різнобарвність мови концентрується навколо її першоелементу – сенсу, носієм якого в слові є корінь – внутрішній зміст, що проявляється у варіаціях різних діалектів мови. І саме збереження і трансляція цього внутрішнього змісту відповідає не лише за розвиток і сталість мови, але й історичну перспективу самого суспільства.