Національний пантеон героїв як складова історико-культурної спадщини України

Додонов, Р. (2024). Національний пантеон героїв як складова історико-культурної спадщини України. Українознавство, (1 (90)), 74–88. https://doi.org/10.17721/2413-7065.1(90).2024.303892

Національний пантеон героїв є невід’ємною складовою нематеріальної культурної спадщини. Повномасштабне вторгнення путінської росії в Україну 24 лютого 2022 року обумовило серйозні світоглядні трансформації українського соціуму, у тому числі – зміну уявлень про тих, кого вважати героями, а кого – злочинцями. За даними довоєнних соціологічних опитувань, єдиний національний пантеон не був остаточно сформований, регіональні уявлення про його склад значно відрізнялися один від одного. Певну консолідуючу функцію в цьому плані виконав медіапроєкт «Великі українці» (2008). У статті наводяться результати експертного опитування 2022 року, що порівнюються з аналогічним дослідженням 2024 року, проведеним з метою виявлення динаміки суспільної думки у зв’язку з початком війни. Констатується, що до війни верхівку національного пантеону складали історичні правителі Української держави: Богдан Хмельницький, Ярослав Мудрий, Володимир Великий, Михайло Грушевський та поет Тарас Шевченко. У 2024 р. експерти зараховують до першої п’ятірки героїв Валерія Залужного, Богдана Хмельницького, Ярослава Мудрого, Степана Бандеру, Павла Скоропадського. Наводяться відповіді експертів щодо визначення головних злочинців та жертв в історії України. Рейтинг антигероїв української історії до війни очолювали Йосип Сталін, Володимир Ленін і Віктор Янукович, після російського вторгнення поповнили володимир путін і Віктор Медведчук. Експерти висунули парадоксальну гіпотезу про історичний віктимблеймінг, коли українці не хочуть ототожнювати себе з жертвами, вважаючи, що жертви самі винні в своїх бідах. Розкриваються основні тенденції змін у суспільній думці, пов’язаних із фактором війни в Україні. Прогнозовано національний пантеон розширюється за рахунок залучення героїв сучасності – учасників спротиву російській агресії. Зроблено висновок, що регіональні відмінності в оцінках історичних постатей вже не виглядають радикально амбівалентними, тобто за два роки війни українське суспільство стало більш гомогенним.