Результати дослідження дефлюкційних процесів на Українському Розточчі напівстаціонарними методами

Брусак В. П. Результати дослідження дефлюкційних процесів на Українському Розточчі напівстаціонарними методами. Фізична географія та геоморфологія. 2019. Вип. 2 (94). С. 29–37.

У межах Українського Розточчя поширені сучасні екзогенні геоморфологічні процеси, характерні для гумідної морфокліматичної зони помірного поясу: хімічне і фізико-хімічне вивітрювання, ерозійні процеси, повільне зміщення пухких відкладів на схилах (дефлюкція) і скельних уламків, зсуви, осипища, карстово-суфозійні процеси та антропогенно зумовлені процеси. Одним із домінуючих морфодинамічних процесів є дефлюкція, приурочена до схилів. У 1991 році для дослідження дефлюкції на двох ключових ділянках у межах “піщаного” і “лесового” Розточчя закладено 20 шурфів, у яких проводилися вимірювання за довготерміновою методикою А. Янга (Young, 1963). Вимірювання після закладання шурфів проводили у 1994, 1997, 2006 і 2010 рр. Дефлюкція головним чином вивчалась в ґрунтах легкого (супіщаного) механічного складу. Польові дані опрацьовано на ПЕОМ за допомогою програми, складеної на Turbo Pascal. Встановлено, що середня величина швидкості зміщення пухких відкладів складає від 1,27 до 12,53 мм за рік. Швидкість дефлюції залежить від крутизни схилів, їхньої експозиції та характеру залягання пухких відкладів. У верхній частині надзвичайно крутих схилів дефлюкція швидша на схилах південної і південно-західної експозицій та її швидкість зростає зі збільшенням крутості схилів. Зміщення пухкого матеріалу у нижніх частинах схилів є загалом швидшим, ніж у верхніх завдяки більшому зволоженню. Відносне зростання зміщення пухких відкладів у нижній і верхній частинах ґрунтового профілю зумовлене перезволоженням щільнішого і водотривкішого ілювіального горизонту, а також особливостями промерзання ґрунтів.