Воєнний дискурс другої половини XVII ст.: староукраїнська проповідь
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
4 червня 2025 р.
Автор(и) :
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Журнал :
Мовні і концептуальні картини світу
Випуск :
2(78)
ISSN :
2520-6397
Початкова сторінка :
179
Кінцева сторінка :
203
Цитування :
[APA 7] Олешко, Ю. (2025). Воєнний дискурс другої половини XVII ст.: староукраїнська проповідь. Мовні і концептуальні картини світу, (2(78)), 179–203. https://doi.org/10.17721/2520-6397.2025.2.10
[ДСТУ] Олешко Ю. Воєнний дискурс другої половини XVII ст.: староукраїнська проповідь. Мовні і концептуальні картини світу. 2025. № 2(78). С. 179—203. DOI: 10.17721/2520-6397.2025.2.10 (дата звернення: 26.07.2026).
Вступ. Аналіз історичного досвіду є необхідним для розуміння чинників, що сприяють виникненню війни в сучасному світі, а також для прогнозування напрямків розвитку соціокультурних процесів. Проповідь, як домінантний жанр староукраїнської мови XVII ст., має інтерпретаційний характер, оскільки її зміст формується на основі Святого Письма. Водночас вона залишається відносно вільною завдяки наявності суб’єктивного складника. Однак її аналітико-екзегетична природа встановлює певні обмеження для індивідуальної оцінковості у воєнному дискурсі.
Методи. У статті було застосовано дискурсивний метод аналізу. Жанр як дискурсивну форму визначають з урахуванням особливостей комунікативної ситуації чи контексту, а також характеру дискурсивної структури. До основних характеристик жанру проповіді належать її учасники (віряни, священник, паства та Абсолют), умови (функціонування Церкви як допоміжного інституту), комунікативна сфера (релігійні питання), а також знакове наповнення спілкування (мовні й невербальні засоби) тощо. Воєнний дискурс охоплює застосування мови та соціальної взаємодії як посередницького інструменту у вирішенні, перебігу та завершенні збройного політичного конфлікту.
Результати. У воєнному дискурсі релігійний світогляд ґрунтується на переконанні, що мир є явним проявом божественної благодаті, тоді як війна, навпаки, сприймається як знак Божого гніву та покарання, посланого грішникам. Воєнне казання покликане згуртувати аудиторію не лише як паству Церкви Христової (що характерно для святкової чи недільної проповіді), а й як соціально-політичну спільноту. Використовуючи вербальні й невербальні засоби, проповідник постає як лідер, який звертається до аудиторії із закликом до зброї, спрямованим на мобілізацію сил проти спільного ворога. Від святкових казань воєнні проповіді відрізняються спонукальною настановою, тобто не обмежуються догматичними роз’ясненнями, а мають мотивувальний характер.
Висновки. Було доведено, що дискурсивні практики другої половини XVII століття залишаються актуальними й сьогодні, оскільки воєнні проповіді за своєю природою завжди пов’язують військові конфлікти з божественним провидінням, водночас переосмислюючи опозицію "добро – зло" у сучасному контексті.
Методи. У статті було застосовано дискурсивний метод аналізу. Жанр як дискурсивну форму визначають з урахуванням особливостей комунікативної ситуації чи контексту, а також характеру дискурсивної структури. До основних характеристик жанру проповіді належать її учасники (віряни, священник, паства та Абсолют), умови (функціонування Церкви як допоміжного інституту), комунікативна сфера (релігійні питання), а також знакове наповнення спілкування (мовні й невербальні засоби) тощо. Воєнний дискурс охоплює застосування мови та соціальної взаємодії як посередницького інструменту у вирішенні, перебігу та завершенні збройного політичного конфлікту.
Результати. У воєнному дискурсі релігійний світогляд ґрунтується на переконанні, що мир є явним проявом божественної благодаті, тоді як війна, навпаки, сприймається як знак Божого гніву та покарання, посланого грішникам. Воєнне казання покликане згуртувати аудиторію не лише як паству Церкви Христової (що характерно для святкової чи недільної проповіді), а й як соціально-політичну спільноту. Використовуючи вербальні й невербальні засоби, проповідник постає як лідер, який звертається до аудиторії із закликом до зброї, спрямованим на мобілізацію сил проти спільного ворога. Від святкових казань воєнні проповіді відрізняються спонукальною настановою, тобто не обмежуються догматичними роз’ясненнями, а мають мотивувальний характер.
Висновки. Було доведено, що дискурсивні практики другої половини XVII століття залишаються актуальними й сьогодні, оскільки воєнні проповіді за своєю природою завжди пов’язують військові конфлікти з божественним провидінням, водночас переосмислюючи опозицію "добро – зло" у сучасному контексті.
Галузі знань та спеціальності :
03 Гуманітарні науки::035 Філологія
Галузі науки і техніки (FOS) :
Гуманітарні науки
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
433.82 KB
Контрольна сума :
(MD5):6782077ca85a5c4f4fb5b09f30cf7cdd
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International