Концептуалізація ідеї ворожнечі у ранньогрецьких плюралістів і софістів: від небесного до земного

Turenko, V. (2025). Conceptualization of the idea of enmity in early greek pluralists and sophists: from the heavenly to the earthly. Linguistic and Conceptual Worldviews, (2), 266–282. https://doi.org/10.17721/2520-6397.2025.2.14

У статті розглядається концептуалізація ворожнечі у творах ранніх грецьких плюралістів і софістів, наголошується на її філософському, соціальному та риторичному вимірах. Показано, що ворожнеча в думках таких мислителів, як Емпедокл, Анаксагор, Антифонт, Горгій і Фрасимах, є не просто вираженням особистої ворожості, а структурним компонентом космологічного, етичного та політичного дискурсу.
Космогонічна модель Емпедокла, в якій Ненависть (Νεῖκος) і Любов (Φιλία) формують формування та розчинення космосу, аналізується у порівнянні з тлумаченням Анаксагором поділу та впорядкування через Nous (νοῦς, Інтелект). Стверджується, що обидва мислителі відображають давньогрецьке розуміння опозиції як динамічної сили, що керує реальністю. Дослідження софістичних текстів підкреслює, як ворожнеча була адаптована до юридичної та риторичної аргументації, зокрема, у критиці справедливості Антіфоном як "ворожого явища до природи" (πολέμια τῇ φύσει) і в роздумах Фрасімаха про владу та нерівність.
Дослідження показує, що ворожнеча в ранньому грецькому уявленні функціонувала як космічний принцип і як суспільний феномен, формуючи основу для пізніших філософських і політичних теорій. Філологічний аналіз ключових термінів, таких як Νεῖκος, ἐχθρός, πολέμιος, підкреслює концептуальну плинність ворожнечі в різних інтелектуальних традиціях. Зрештою, дослідження сприяє розумінню того, як стародавні мислителі розглядали конфлікт не як аномалію, а як суттєвий механізм порядку, що формує етичну та політичну думку від архаїчного до класичного періодів.