БІЛОРУСИ ТА УКРАЇНЦІ В АНТИРАДЯНСЬКИХ ЛОКАЛЬНИХ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТАХ НА ТЕРИТОРІЇ РАДЯНСЬКОЇ БІЛОРУСІ (1920-1930 РОКИ)

Pushkin, I. (2021). BELARUSIANS AND UKRAINIANS IN ANTI-SOVIET LOCAL ARMED CONFLICTS ON THE TERRITORY OF SOVIET BELARUS (1920–1930S). Almanac of Ukrainian Studies(28), 93–101. https://doi.org/10.17721/2520-2626/2021.28.15

Стаття присвячена дослідженню антирадянського опору в Білорусі в 1920-1930 років. Протягом останніх двадцяти років ця тема замовчується в офіційних наукових виданнях Республіки Білорусь. Більшість документів про збройний антирадянський опір зберігаються в архівах КДБ, до яких дослідник у Республіці Білорусь має обмежений доступ. Автор аналізує участь населення Білорусі в антирадянських локальних збройних конфліктах. Переважна більшість дій більшовицької влади жорстоко порушила традиційний спосіб життя, що викликало обурення білоруського населен ня, яке переросло у збройні форми захисту власності та гідності. На підставі архівних матеріалів розкривається діяльність повстанських загонів. У період 1919 -1923, 1925-26, 1930-1931 рр. дії озброєних селян і інтелігенції в Радянській Білорусі мали чіткий політичний контекст. За своїми цілями серед повстанських загонів виділялися антирадянські, які боролися за ліквідацію Радянської влади, і білоруські національні загони, які прагнули створити незалежну білоруську державу - це організації “Білоруське братство”, “За Батьківщину”, “Зелений Дуб”. Вони мали військову структуру, взаємодіяли між собою, користувалися широкою підтримкою населення. У них брали участь не тільки білоруси, а й українці, як місцевого походження, так і ті, хто опинився в Білорусі. У статті показана доля лідерів повстанців Мефодія Короткевича, Василя Шевченко, Михайла Бакуна, Федора Шацько. З боку радянської влади основним методом боротьби з повстанським рухом було застосування сили. Автор приходить до висновку, що досить велика частина насе лення Білорусі не сприймала радянську державу як свою власну і трактувала більшовицьку владу як загарбницьку і нелегітимну. Антирадянський збройний опір, що мав масовий характер, закінчився як під впливом переходу до нової економічної політики, так і примусовим знищенням найбільш свідомої та працьовитої частини білоруського населення.