Пам'ять про візантійських яковитів і мелекитів: 1500 років у топонімії України

Тищенко, К. (2021). Пам'ять про візантійських яковитів і мелекитів: 1500 років у топонімії України. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія, (150), 68–76. https://doi.org/https://doi.org/10.17721/1728-2640.2021.150.11

За роки досліджень історичних пластів топонімії України стала помітною значна група місцевих назв із відображенням контактів наддніпрянців із Сирією візантійської доби. Виявлені дані топонімії відповідають також і прізвищам, і словниковим запозиченням із тих же країв, а все разом свідчить про поважну глибину етнічної пам'яті у формах успадкованої нами мови. Київські історики В. Завитневич і О. Соболевський припустили для літописних топонімів Триполь і Халѣпь прототипи Триполіс і Халеб 'Алеппо'. Ця постановка проблеми та нагадування про її дальшу актуальність у О. Стрижака дали підстави до пошуків методом топонімічного контекстування дальших синхоричних назв з Близького Сходу. Крім Трипілля і Халеп'я ними виявилися назви сіл Дамаски Пл, Демешківці ІФ, Кир'яківка Мк, Кирияківщина См та інші репліки від імовірних прототипів гр. Δαμασκός, ар. دمشق Dimashq 'Дамаск', сир. ܪܕ ܒ, Ya'qub Burd'oyo гр. Ἰάκωβος Βαραδαῖος 'Кир Яків Барадеї'. Виявлення вихідної території в Сирії з концентрацією прототипів цього вектора топонімів України сприяло систематизації наукових уявлень про контакти Наддніпрянщини в долітописний час. Тепер помічено ще одну особливість районних кортежів топонімів цієї групи, яка гранично конкретизує хронологію відображених у них події. Це повторювана просторова близькість до вже вивчених топонімів сирійського вектора цілого нововиявленого "сузір'я" назв від основ Север(ин)-, Ладиг/ж-, Настас/ш-, Мелех/ш-. Сама їхня просторова пов'язаність робить вірогідними прототипи названих тут реплік: сир. ܿ ܪܘܣܸ ܸ Severus 'Кир Север' (Антіохійський), ܕ Lâdîqîyâ, Λαоδίκεια, اللاذقية al-Lādhiq(iye) 'Лаодікія Сирійська', Ἀναστάсιος 'Анастасій І', malkoyo Μελχίτοι 'мел(е)кити'. Адже всі ці поняття пов'язані між собою не просто епохою, а конкретною історичною подією, собором 512 р., який духовно поділив східних християн. Такий тривала увага до конфесійних питань у далекій від Сирії "нашій" Скіфії був би неочікуваним, якби не раннє свідчення св. Ієронима (403 р.) та участь наддніпрянців відразу після собору у "повстанні за православ'я" під проводом намісника Фракії Віталіана (513–514 рр.). Стаття містить новий слід подій і аргументи до висновку, що ми все ще – у колі того світогляду предків.