Євроскептицизм у сучасній західній політичній думці

Балінська Я. О. І Євроскептицизм у сучасній західній політичній думці : дис. … доктора філософії : 052 Політологія / Балінська Яна Олегівна ; наук. кер. Н.Д. Неліпа. Київ, 2025. 187 с.

Ідея європейської інтеграції – як в межах Європейського Союзу, так і за його кордонами – зазнає все більшої критики з боку громадськості та політичних сил. Євроскептицизм став своєрідною антитезою євроінтеграції, що покликана довести дисфункціональність об’єднаної Європи. Сучасну фазу протистояння інтеграційних та дезінтеграційних наративів можна визначити гострою та доленосною. Майбутнє ЄС та перспективи держав, що є кандидатами на вступ, сьогодні напряму залежать від того, що переможе: національна чи наднаціональна ідентичність; популізм чи здоровий глузд; загальноєвропейські цінності чи вузьконаціональні інтереси тощо.
Знання детермінант, еволюції, інституційних особливостей та специфіки практичної реалізації євроскептицизму дозволить зрозуміти його сутність та механіку функціонування, що, у свою чергу, допоможе сформувати узгоджену стратегію протидії його негативним ефектам на євроінтеграцію. Відповідні знання сьогодні більшою мірою акумульовані у науковому полі західної політичної думки. Щоправда, вони потребують систематизації та узгодження, комплексного аналізу та глибинної рефлексії, чим і був зумовлений вибір теми даного наукового дослідження.
Окремі теоретичні та практичні аспекти євроскептицизму розкриваються такими зарубіжними та українськими дослідниками, як О. Батрименко, Г. Вайнштейн, Д. Вальред, С. Васілопулу, Р. Інґлгарт, М. Каращук, Н. Карпчук, Ф. Кемерон, В. Климончук, Г. Маркс, Д. Неліпа, П. Тагард, О. Тарнавський, О. Ткач, К. де Фріз, Л. Хуге, К. Шнайдер тощо. Системний аналіз наукових ідей та позицій цих учених став теоретичним фундаментом даного наукового пошуку, розробки авторської візії євроскептицизму як поняття та явища соціально-політичного виміру, формулювання практично орієнтованих висновків та рекомендацій.
У першому розділі розкрито теоретичні засади дослідження євроскептицизму через систематизацію понятійно-категоріального апарату та аналіз теоретичних витоків. Другий розділ присвячено розкриттю змісту та еволюції євроскептицизму шляхом ідентифікації концептуальних підходів до його аналізу й типологізації та ретроспекції формування. У третьому розділі представлено сучасну практику євроскептицизму в партійному та медійному вимірах, а також досліджено наслідки євроскептицизму та можливі шляхи їх подолання.
Уперше в українській політичній науці аргументовано, що критика теорій політичної інтеграції (неофункціоналізму, ліберальної міждержавності та постфункціоналізму) є обґрунтуванням теоретичних засад євроскептицизму. З позиції євроскептиків, неофункціоналізм нівелює роль громадянина і громадськості у вирішенні соціально-політичних та економічних проблем через некомпетентність, міждержавний лібералізм критикується через втрату діалогом між країнами-членами ЄС значущості після кризи мігрантів, переважання «пропозиції» інтеграції, а не «попиту» і ролі наднаціональних органів, постфункціоналізм недооцінює територіальний рівень європейського управління, на якому мережі та зв’язки між національними суб’єктами та наднаціональними суб’єктами мають тенденцію уникати політизації, демонструє «відставання» теорії від практики тощо;
Уточнено чинники формування євроскептицизму, а саме – економічні, культурні та політичні. Блок економічних чинників пов’язаний, насамперед, із економічним статусом людини, рівнем її соціальної захищеності, фінансовими можливостями та перспективами їх поліпшення/погіршення в результаті євроінтеграції. Культурні чинники пов’язані з рівнем залежності самоідентифікації особи від країни (одинична ідентичність), кількох країн (множинна ідентичність) та ЄС загалом. Політичні чинники залежать від політичних установок громадян країн-членів ЄС; історичну ретроспекцію євроскептицизму, його зв’язок з популізмом, а також роль ЗМІ у поширенні євроскептичних дискурсів. Перші прояви євроскептичних настроїв можна відстежити з 1950-х років. Якщо визначити євроскептицизм як «опір Європі», тоді він не обмежується партійною політикою, не є однорідним у своїх проявах, не є постійно представленим чи однаково сильним у всіх європейських країнах, не є статичним чи непорушним, а, навпаки, є динамічним процесом, який час від часу змінюється та розвивається далі впродовж історії європейської інтеграції значною мірою покладаючись на механізм популізму. Сьогодні велика увага ЗМІ приділяється висвітленню діяльності так званих маргінальних партій чи груп, широкого суспільного невдоволення інституціями ЄС. Розширені мережеві та рекламні можливості, які онлайн-ЗМІ пропонують євроскептичним партіям, групам і спеціальним рухам, сприяють зміцненню євроскептицизму в публічній сфері настільки, що деякі вчені бачать «синхронізацію» настроїв проти ЄС між країнами; наслідки євроскептицизму для євроінтеграції (криза європейської солідарності, проблема прикордонних регіонів, складнощі у формуванні єдиної європейської політики та цінностей, загроза нових брегзит, ліміт кредиту довіри до європейських інституцій тощо.
Набуло подальшого розвитку: узгодження провідних для теми дослідження концептів, зокрема, «євроскептицизм», «євроінтеграція», «інтеграція», «дезінтеграція», «європеїзація», «європейські цінності», «національна ідентичність», «наднаціональна ідентичність», «криза», «Європейський Союз» тощо. Запропоновано авторське визначення євроскептицизму. Євроскептицизм – це з різною мірою проявленості – від критики окремих політик ЄС до повного заперечення інституційної реалізації – суспільно-політична ідея та/або активність проти об’єднаної Європи, інспірована та підтримувана як партійними акторами, так і представниками громадськості; аналіз ключових підходів до типологізації та дослідження євроскептицизму: «жорсткий» та «м’який» євроскептицизм П. Тагарта та А. Щербяка, «дифузна» та «специфічна» підтримка європейської інтеграції П. Копецького та К. Муда, тривимірна типологія (принцип, практика, майбутнє) С. Васілопулу, а також аналітичні моделі євроскептицизму, розроблені Л. Хуге та Г. Марксом (партійний та громадський євроскептицизм), С. Леконте (вплив євроскептицизму на міжнародні відносини) К. Де Фріз (еталонна модель) тощо; дослідження євроскептичних партій як у межах окремих держав-членів ЄС, так і в загальноєвропейському вимірі. Євроскептичні політичні партії в Європі, які є політично різноманітними за своєю природою, зростають із своїм дестабілізуючим впливом на європейський проєкт. Незважаючи на те, що їхні політичні орієнтації можуть відрізнятися, усі вони виступають проти європейської інтеграції, зазвичай, користуючись зростаючим розчаруванням у ЄС і намагаючись розвалити блок, що слабшає через партійну євроскептичну риторику.
Розроблено рекомендації з подолання негативних наслідків євроскептицизму в процесі подальшої євроінтеграції шляхом удосконалення системи представленості європейських регіонів і населення у процесах розробки європейських політик для підвищення ефективності та залученості громадян, активної імплементації «європейської ідентичності», яка не суперечить національним аналогам і пов’язана, насамперед, не з мовним чи культурним аспектами, а європейською громадянською позицією тощо.