Конструювання зовнішньополітичної ідентичності держави в контексті імплементації концепції сталого розвитку: теоретичні засади

[APA 7] Копійка, В. В., Цифра, Ю. А., Кравчук, О. А., & Литвиненко, Н. П. (2026). Конструювання зовнішньополітичної ідентичності держави в контексті імплементації концепції сталого розвитку: теоретичні засади. Філософія та політологія в контексті сучасної культури, 18(1), 181–190. https://doi.org/10.15421/352621

[ДСТУ] Конструювання зовнішньополітичної ідентичності держави в контексті імплементації концепції сталого розвитку: теоретичні засади / В. В. Копійка та ін. Філософія та політологія в контексті сучасної культури. 2026. Т. 18, № 1. С. 181—190. DOI: 10.15421/352621 (дата звернення: 13.08.2026).

Дане дослідження сфокусовано на вивченні сталого розвитку як нормативної рамки міжнародних відносин і чинника формування зовнішньополітичної ідентичності держави.
Метою статті є теоретико-концептуальне обґрунтування взаємозв’язку концепції сталого розвитку та феномену зовнішньополітичної ідентичності держави в умовах трансформації сучасної системи міжнародних відносин і послідовної імплементації згаданої концепції у контексті демократичної еволюції суспільств та інституцій.
У статті систематизовано інституційний, конструктивістський, дискурсивний і рольовий підходи до розуміння сталого розвитку. Обґрунтовано, що в умовах постмодерних трансформацій сталий розвиток уже не може розглядатися як внутрішньополітична програма модернізації. Він перетворюється на інструмент міжнародного самопозиціонування, за допомогою якого держава артикулює цінності, визначає власну роль у світовому порядку та демонструє відповідальність перед міжнародною спільнотою.
Продемонстровано, що реалізація Цілей сталого розвитку залежить не лише від ресурсів і формальних міжнародних зобов’язань, а й від якості врядування, демократичної легітимності, участі громадянського суспільства, прозорості, боротьби з корупцією та здатності держави узгоджувати внутрішню політику із зовнішньополітичними заявами. Особливу увагу приділено культурному та релігійному вимірам сталого розвитку, які можуть виступати ресурсами легітимізації зовнішньої політики, використання «м’якої сили» й міжнародного позиціонування держави.
Доведено, що сталий розвиток формує простір рольового самовизначення держави як відповідального, демократичного, інклюзивного, екологічно свідомого та солідарного актора. Водночас, наголошено на ризику декларативного або символічного використання цієї категорії без належної інституційної практики. Зроблено висновок, що сталий розвиток є не лише сукупністю глобальних цілей, а й важливим ресурсом конструювання зовнішньополітичної ідентичності держави.