Неотомізм після ІІ Ватиканського собору

Шиманович, А. (2023). Неотомізм після ІІ Ватиканського собору. Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник, 1(21), 77–81. https://doi.org/10.17721/sophia.2023.21.19

Проаналізовано процес поступової втрати з боку неотомістського проєкту панівного впливу на католицьку теологію та освітню систему. В основу розвідки покладено напрацювання таких вітчизняних і західних дослідників католицької думки, як А. Дахній, Ю. Бохеньський, Ф. Коплстон, Дж. Маккул, Ф. Керр, Т. Роуленд, П. Мюррей, Р. Шрайтер, Б. Шенлі та Е. Ламбертс. Запропоновано огляд поступового переосмислення томізму як фіксованої системи ідей під впливом виник- нення постмодерністської релятивізації усталених авторитетів, деконструкції класичних систем та концепцій, а також посилення ролі постметафізичних патернів мислення. З'ясовано, що вагомість зрощення інклюзивності всередині неотомістського руху була обумовлена усвідомленням нетотожності між синтезом самого св. Томи та схоластичними системами періоду другої схоластики (Каетан, Суарес, Баньєс). Висновується, що задля збереження своєї релевантності в сучасному ідейно-плюральному світі неотомізм не зможе оминути процеси, спрямовані на зміцнення власної відкритості, діалогічності та здатності до подолання властивої неотомізмові монолітності.