Ідея дружби і ворожнечі у «кіклічному корпусі»: особливості і специфіка семантики

Turenko, V. E. (2025). The Idea of Friendship and Enmity in the “Cyclic Corpus”: Features and Specificity of Semantics. Studia Linguistica, 26, 121–132. https://doi.org/10.17721/StudLing2025.26.121-132

Стаття присвячена аналізу понять дружби (φιλία, φιλότης, ἑταῖρος) і ворожнечі (ἔχθος, ἔρις, νεῖκος) у фрагментах кіклічного епосу як ключових семантичних категорій архаїчної грецької культури. Автор показує, що ці поняття функціонують не лише як мотиви сюжетного розвитку, але й як концепти, які репрезентують соціальну структуру, легітимацію знання, пам’яті та авторитету в межах героїчного і натурфілософського дискурсу. Дружба виявляється багатовимірною: вона варіюється від героїчної гетерії (бойового побратимства) до освітньо-наставницької моделі, а також може бути інструментом риторичної маніпуляції або навіть прикриттям ворожнечі. Особливий акцент зроблено на постаті Креофіла як фігури, що поєднує гомерівську спадщину з пізнішими філософськими традиціями через мотивацію φιλίας. Аналіз фрагментів демонструє амбівалентність соціальної близькості в архаїчній думці: родинність, дружба й гостинність можуть мати як конструктивний, так і деструктивний потенціал. У текстах кіклічного корпусу розгортається динаміка переходу від справжньої φιλίας до зрадливої оточуючої ворожнечі, що особливо яскраво простежується у варіаціях міфів про Медею, Піфагора, Гомера і його наступників. Автор доводить, що кіклічний корпус формує унікальну семантичну гру між дружбою і ворожнечею, яка зберігає культурне значення і в пізніших етапах античної філософії. У підсумку, стаття засвідчує, що поняття дружби в кіклічному корпусі виходить за межі приватної емоційної сфери, перетворюючись на важливий інструмент культурної трансляції, епістемологічної спадкоємності й нормативної легітимації знання. Крізь призму φιλίας автор простежує не лише моральну топіку, але й історію становлення інтелектуальних спільнот доби, де дружба постає як структурна умова філософської комунікації, збереження поетичного канону й формування архаїчної форми істини.