Еволюція вчення про довірчі відносини в незалежній Україні: від повного заперечення до впровадження у чинне законодавство

Буяджи, Г. В. (2021). Еволюція вчення про довірчі відносини в незалежній Україні: від повного заперечення до впровадження у чинне законодавство. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, (118), 9–14. https:doi.org/10.17721/1728-2195/2021/3.118-2

Статтю присвячено розвитку вчення про довірчі відносини в Україні. Перш за все, ідеться про зміну розуміння українським суспільством ідеї трасту та інших трастоподібних конструкцій з 90-х років ХХ століття і до сьогодення.
Метою статті є висвітлення основних етапів і підходів до розуміння довірчих відносин загалом і трасту й інших довірчих конструкцій зокрема, а також аналіз їхніх спільних і відмінних рис порівняно із суміжними правовими інститутами задля визначення перспектив подальшого впровадження у право України.
Для висвітлення різних підходів до розуміння трастів та паратрастових конструкцій під час написання статті використано порівняльно-історичний метод, а також методи аналізу, сходження від абстрактного до конкретного та системно-структурний методи наукового пізнання.
Нерозуміння ідеї трасту призвело до порушення прав громадян, які, постраждали від фінансових афер довірчих товариств, що відіграло не останню роль у формуванні недовірливого або відверто негативного ставлення юристів і звичайних громадян в Україні до трастів та інших довірчих конструкцій упродовж майже двох десятиліть.
Поняття трасту існує у праві України досить тривалий час, проте переважно воно асоціюється з негативом – переховуванням майна, приховуванням інформації про кінцевих бенефіціарних власників тощо. Поняття трасту зазнає постійних змін, що свідчить про еволюцію підходів до розуміння цього інституту. Нині траст розуміють як "правовідносини", тоді як попередня редакція закону визначала траст через категорію юридичної особи.
Підхід до розуміння поняття бенефіціарної власності у трасті відрізняється у країнах загального права та в Україні. В Україні під це визначення підпадає право фізичної особи, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб.