Політологічний вісник. Випуск 94

У статті визначені характерні ознаки та особливості гуманітарної кризи в Україні. Встановлено, що моральні цінності та принципи в період кризи стають надважливими, оскільки негативний досвід, який переживає людина в кризовий період, змінює особистість та сенс її життя, а отже й цінності. В період потрясінь питання благодійності є особливо актуальним і потребує соціально-філософського осмислення. Проведено дослідження трансформації уявлень про благодійність в етимологічному контексті та проаналізовано історичні типи благодійності (античний, християнський та новочасний). Представлено українські традиції благодійності, витоки яких сягають доби Київської Руси та Гетьманщини, відмічено радянську добу, коли благодійність українців була вимушено пригнічена, і нова хвиля розвитку доброчинності в часи проголошеної Незалежності України.Запропоновано новітній історичний тип благодійності, який слід пов’язувати з ефективним альтруїзмом. Визначено, що цей тип благодійності є продовженням новочасного типу з новими характерними ознаками раціоналізації благодійної діяльності, використання досягнень науки, інтенсивної інституціоналізованої, анонімної, професійної філантропії, яка має на меті вирішення не лише індивідуальних та локальних суспільних проблем, а й глобальних цивілізаційних викликів. Представлено правове регулювання благодійної діяльності в Україні; проаналізовано процеси інституціоналізації благодійності.

Стаття присвячена поглибленню тенденцій формування соціальної епістемології. Уточнено поняття «соціальна епістемологія» як один із нових підходів до аналізу соціальної реальності та соціальних чинників людського пізнання та знання. Окреслено суттєві розходження у залежності від того, як розуміється «соціальне» з точки зору його впливу на процеси отримання, обґрунтування і поширення знання, тобто основні складові процесу пізнання. Представлено перспективний дослідницький вектор практичного втілення соціальної епістемології на рівні інституційних систем. Зазначено, що епістемологія соціальна, оскільки зосереджена на соціальних практиках і інститутах та їх епістемічних впливах на істинно-ціннісні переконання знавців. Обґрунтовано, що соціальне – це сфера між знавцями, яка обумовлює ситуацію обґрунтованого прийняття когнітивним агентом тверджень та ідей інших агентів, колективних агентів, систем та інституцій.Досліджено мету соціальної епістемології як галузі філософського дослідження, яка тяжіє до усунення дисбалансу, акцентуючи саме на соціальній взаємодії, соціальній системі, та їхньому впливі на епістемологічну проблематику, на відміну від тенденцій традиційної епістемології, де акцентовано на індивідуалістичному, замість вказаного соціального. Виявлено важливим визначати галузь саме через таке протиставлення соціальними епістемологами.