Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. Вип. 2 (38)

Вступ. Стаття присвячена аналізу повісті "Рубікон Хмельницького" (1941–1942; 1943) і роману-дилогії "День гніву" (1947, 1948) Юрія Косача як зразків модерністського історичного епосу. Особливу увагу зосереджено на тому, як авторське переосмислення традиційних моделей художньої оповіді у взаємодії з модерністськими принципами сюжето-, образо- і характеротворення формує багатовимірну епічну структуру, відкриту для різноспрямованих інтерпретацій. Методи. Дослідження ґрунтується на комплексному методологічному підході, що поєднує принципи історико-типологічного (який передбачає узагальнення спостережень над доробком письменника в межах певного етапу його творчої еволюції), біографічного (інтерпретація ідейно-естетичних засад твору крізь призму світоглядних орієнтацій і життєвих колізій автора), структурно-семантичного (що уможливлює виявлення жанрової природи досліджуваних творів, окреслення їхніх стильових рис, передусім барокових, романтичних і експресіоністських, і з'ясування особливостей композиційної організації), інтертекстуального (для вивчення зв'язків окремих творів із літературною традицією), а також інтермедіального (що дає змогу простежити діалог твору з іншими видами мистецтв, зокрема візуальними) аналізу. Результати. Встановлено, що повість "Рубікон Хмельницького" демонструє складний взаємозв'язок історіо-графічного дискурсу з літературно-мистецькими ремінісценціями, реалізованими через барокові й романтичні стильові засоби й образно-символічні коди. Натомість у романі "День гніву" втілено поліфонічну модель художньої реальності, яка передбачає одночасне існування, перехрещення і взаємодію кількох різнорівневих планів оповіді. Унаслідок цього структура роману набуває ознак мозаїчності і фрагментарності, а хронологічна послідовність подій та їх причинно-наслідкова зумовленість підпорядковуються логіці плинної, асоціативної свідомості персонажів, передусім самого Богдана Хмельницького, чиї розгорнуті внутрішні монологи стають наскрізними смисловими вузлами оповіді, об'єднуючи розірвані в часі та просторі епізоди в єдине ціле. Висновки. Доведено, що повість "Рубікон Хмельницького" і роман "День гніву" є багатовимірними художніми феноменами, котрі позначають різні, але взаємопов'язані етапи жанрово-стильової еволюції історичної прози Ю. Косача початку і кінця 1940-х рр. Жанрова трансформація в обох творах невіддільна від естетичної (зокрема переходу від бароково-романтичної візійності до експресіоністсько-психологічної фрагментарності), оскільки саме зміна стилю зумовлює спосіб індивідуально-авторської інтерпретації історичного матеріалу. Закономірно, змінюється і функція історичної епіки – з репрезентативно-хронікальної, де головним було відтворення подій у їх послідовності і причинно-наслідковій зумовленості, на рефлексивно-експериментальну, котра передбачає інтерпретацію минулого через суб'єктивний досвід, внутрішню кризу і символічну форму, що й визначає модерністський характер Косачевої прози. Водночас залишаються відкритими питання, чи ця стильова еволюція була зумовлена суто естетичними пошуками автора, чи кризою, пов'язаною з крахом великих епічних та ідеологічних наративів у повоєнну добу, та чи не спричиняє така радикальна суб'єктивізація минувшини, особливо виразна у "Дні гніву", те, що психологічна достовірність домінує над фактографічною? Перспективність обраного підходу полягає в можливості застосувати його до прози інших представників української еміграції, насамперед Косачевих сучасників-модерністів, але й реалістів також, аби з'ясувати, чи була еволюція його письма індивідуально-авторським експериментом, чи частиною загальної тенденції, що визначала естетичні пошуки української літератури в екзилі.