Політологічний вісник. Випуск 94

У статті досліджується імперативний мандат як потенційний інструмент посилення політичної відповідальності суб’єктів представницьких органів влади в контексті кризових явищ сучасної демократії. Актуальність теми зумовлена зростанням політичної безвідповідальності, яка корелює зі зниженням якості політичного управління, кризою довіри громадян до демократичних інститутів, зростанням протестних настроїв та поляризацією суспільства. Метою статті є аналіз імперативного мандату як засобу забезпечення реальної, а не формальної, підзвітності представників, виявлення критичних застережень щодо його імплементації та пошук альтернативних підходів до посилення політичної відповідальності. В роботі здійснено теоретичний аналіз концепцій політичної відповідальності, вільного та імперативного мандатів, розглянуто їхню історичну еволюцію та відображення в конституційному законодавстві різних країн. Проведено порівняльний аналіз переваг та недоліків обох типів мандатів. Особливу увагу приділено дослідженню практики партійно-імперативного мандату та його впливу на підзвітність депутатів, а також аналізу можливостей застосування інституту відкликання виборних посадовців. Критично оцінюючи традиційну позицію щодо несумісності імперативного мандата з демократичними принципами, автор звертається до сучасного наукового дискурсу, який переосмислює його потенційну роль в умовах кризи представницької демократії. У висновках статті наголошується на необхідності збалансованого підходу до питання політичної відповідальності, що поєднує елементи підзвітності з достатнім рівнем незалежності представників.