ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДЕРЖАВНОГО ПОЛІТЕХНІЧНОГО МУЗЕЮ В ЧАС ВІЙНИ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ

Зайченко, О. (2025). ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДЕРЖАВНОГО ПОЛІТЕХНІЧНОГО МУЗЕЮ В ЧАС ВІЙНИ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ. Українознавчий альманах(36), 73–78. https://doi.org/10.17721/2520-2626/2025.36.9

У статті розглядається вплив війни як глибокої соціокультурної кризи на трансформацію музейних практик та наративів, підходів до інтерпретації культурної спадщини, включно з ментефактами, розкриття комунікаційної здатності артефактів. Увага авторки зосереджена на прикладі Державного політехнічного музею імені Бориса Патона при Національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» не лише тому, що саме він є її місцем зайнятості, а і тому, що виховний потенціал саме технічних музеїв досі є менше дослідженим, ніж художніх чи історичних. Досліджувані в статті музейні практики зосереджено в напрямку повнішого та свідомішого використання виховного потенціалу музею негуманітарного спрямування. Оскільки конкретний музей є одним із найбільших музеїв техніки в Україні – має в своїй фондовій колекції майже 24 тисячі артефактів – та найбільшим університетським музеєм водночас, то це спонукало авторку до міркувань із приводу дихотомії «вища освіта та виховний процес», а також до міркувань із приводу варіацій назв (відповідно і пріоритетних практик) відповідного відділу, який відповідає за організацію обслуговування відвідувачів музею – «просвітницький», «екскурсійний», «масовий», «освітній». На глибоке переконання авторки освіта назагал, і особливо вища освіта, має на меті саме професіоналізацію (рівні «до-професіоналізм» та «професіоналізм», а решта два рівні – справа застосування отриманого фаху в дії), а виховний аспект полягає у дотриманні принципів «сродної праці», «праці з любові» та «ікігай», важливих для високої продуктивності та здорового кар‘єрного просування на фоні збереження ментального та фізичного здоров‘я. При цьому в кожному з цих принципів авторка віднаходить цілий спектр дотичних установок. Так, наприклад, вона глибоко переконана, що праця з любові може відбуватися лише за високої громадянської культури, проявом якої є піклування про спільне благо, оцінювання власного внеску в нього, впливу на середовище. Тільки так формується моральна потреба братися за працю лише після того, як віднайшов таке тлумачення її сенсів, яке позитивно мотивує, активує до дії зі стану любові і щастя. Піклувальне ставлення до майбутнього музею спонукає директорку бути уважною до потреб відвідувачів – і відбувається залучення фахівчині з маркетингу та неформальної освіти для керованих змін у продуктовій та комунікаційній політиках, вихід за межі суто історії Київського політехнічного інституту та історії техніки і технологій, посилення реалізації саме виховного потенціалу, соціокультурного впливу даного музею.