Влада образів та образи влади: трансформація уявлень про Якова І (VІ) у візуальних джерелах ранньостюартівської Англії (1603–1649)

Левченко І. К. Влада образів та образи влади: трансформація уявлень про Якова І (VІ) у візуальних джерелах ранньостюартівської Англії (1603–1649) : дис. ... доктора філософії : 032 – історія та археологія. Київ, 2026. 362 с.

Левченко І. К. Влада образів та образи влади: трансформація уявлень про Якова І (VІ) у візуальних джерелах ранньостюартівської Англії (1603–1649). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 032 – Історія та археологія. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2026.

Дисертація є дослідженням образу англійського короля Якова І (1603–1625) у ранньостюартівський період (1603–1649). Воно охоплює період упродовж його життя та час після смерті, зокрема, за правління його наступника Карла І (1625–1649). Цей хронологічний відтинок дозволяє розширити й нюансувати проблематику дослідження, яка відтак стосується не лише формування, функцій, маніпулятивного використання, споживання образу та його активної деформації, зумовленої новою політикою памʼятання, внутрішньополітичними і зовнішньополітичними обставинами.
У дослідженні образ Якова І розглядається у ширшому контексті ранньомодерного володарювання – як складова комплексу соціальних, династичних та політичних практик, притаманних європейським елітам XVII століття. Репрезентація влади постає не лише результатом художніх стратегій, але й формою соціальної дії, що пов’язана з родовою пам’яттю, дипломатією, церемоніалом, матеріальною культурою та щоденними практиками функціонування монархічної влади.
Така постановка проблеми вимагала залучення різнотипних і різнорідних джерел як писемного типу кодифікації (наративи, трактати, офіційні промови, статути, художня література та ін.), так і візуального (живопис та гравюра); речових джерел та джерел особового походження.
Запропоновану методологію дослідження складають визначені підходи та методи, які якнайповніше відповідають наявному комплексу джерел, завдань та проблематики. Підхід політичної іконографії Мартіна Варнке (1937–2019) допомагає адекватно розкрити інформаційний потенціал окреслених джерел. Також це розкриття можливе завдяки концептуальним підходам агенції образу (Горст Бредекамп, нар. 1947), таким як перформативність образу, наслідки іконічного повороту (Готфрід Бем, 1920–2021), а також теорії та (або) підходи до дослідження образу Вільяма Джона Томаса Мітчелла (нар. 1942), Жана-Люка Нансі (1940–2021), Ролана Барта (1915–1980), Крістіни Фарадей; класична іконографія та іконологія (Абі Варбурґ, 1866–1929; Ервін Панофський, 1892–1968), аналітична іконологія Даніеля Арасса (1944–2003) та соціальна історія мистецтв (зокрема, підхід Майкла Баксендолла (1933–2008), історія ідей (Френсіс Емілія Йейтс, 1899–1981), теорія репрезентації (Ернст Канторович, 1895–1963; Луї Марен, 1931–1992; Френсіс Емілія Йейтс, 1899–1981, Пітер Берк, нар. 1937) і потестарна імагологія (Міхаїл Бойцов, нар. 1961).
Варто згадати амбівалентну роль теоретичних трактатів ранньомодерної доби, які в дослідженні, залежно від поставлених завдань, є частиною то джерельного, то історіографічного комплексу. Праці Чезаре Ріпи (1555–1622) та Андреа Альчато (1492–1550), з одного боку, «прояснюють» образи та дозволяють «читати» візуальний матеріал, а з іншого – містять теоретичні аспекти розуміння образу сучасниками. Це ж стосується й праць на кшталт «Левіафана» Томаса Гоббса (1588–1679), «Монадології» Ґотфріда Ляйбніца (1646–1716) чи (особливо) Торквато Аччетто (1590/1598–1640), які є справжніми трактатами про теорії образу, хоч і без наукового апарату, що складався із другої половини ХІХ століття.
Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, а також додатків.
Вступ є основою наукового апарату, містить постановку проблеми, її актуальність, обʼєкт та предмет дослідження, мету, завдання, окреслює хронологічні межі й новизну дослідження, а також відомості про апробацію результатів дослідження. Висновки резюмують викладене в чотирьох розділах, указують на дискусійні моменти та окреслюють потенціал подальшого дослідження.
Перший розділ містить аналіз джерельного комплексу проблеми (Підрозділ 1.1) та історіографії (Підрозділ 1.2), а також формує та обґрунтовує методологію дослідження, сфокусовану на політичній іконографії (Підрозділ 1.3). Підхід політичної іконографії уперше в історіографії розглянутий як новий підхід до іконографії та іконології образу правителя. До того ж, у цьому дослідженні вперше відокремленополітичну іконографію від потестарної імагології як підходу, безпідставно «винайденому» російським дослідником Міхаїлом Бойцовим та активно і некритично перейнятого дослідниками, зокрема, українськими.
Другий розділ розкриває розуміння онтології образу в ранньомодерній Англії (Підрозділ 2.1), а також понять «репрезентація», «репрезентація влади» та «влада репрезентації» (Підрозділ 2.2). У двох підрозділах теоретичні аспекти проблеми розглянуто на прикладі Англії раннього нового часу. Фактично, розділ розкриває теоретичний та практичний аспект функціонування й розуміння образу, вдаючись як до інтерпретацій сучасників, так і до анахронічних розвідок філософів та істориків мистецтва. Основна увага зосереджена довкола ролі образу та візуального мистецтва, що є не тільки пасивним відображенням, а й автономним агентом. Він може містити власні політичні стратегії, виступати посередником для задумів митця чи замовника, а подекуди – навіть виходити з-під їхнього контролю та діяти всупереч їм. Такий аналіз прагне вийти за межі загального пошуку відповідності зображення тексту, інтенцій художника, і натомість зосередитися на девіаціях, які є не партикулярними проявами замовника чи художника, а «обмовками» суспільства чи епохи. У рамках функціонування образу в ранньомодерній Англії можна твердити про перехід до перспективного бачення на противагу поліцентричному, появу серійного портрета як піджанру; субституцію образу через концепцію жвавості (liveliness), описану Крістіною Фарадей; іконоклазм як привід до теоретизації можливої присутності образу; перформативність образу, його неавтономний статус, підпорядкованість тому чи тому ритуалу. Репрезентація влади визначена як сукупність символічних, візуальних, культурних, мовних та мистецьких практик, за допомогою яких правитель або інші владні агенти формують, відтворюють і легітимують публічний образ влади. Вона не лише віддзеркалює присутність чи статус монарха, але й сама набуває владного виміру, оскільки перетворює силу на видимі знаки, роблячи владу реальною та дієвою без прямого застосування насильства. Репрезентація охоплює як публічне уявлення про правителя (його тілесність, поведінку, ритуали, атрибути), так і його «подвоєння» чи «субституцію» – зокрема, коли король утілює Бога на землі. У цьому ж розділі образ монарха розглянуто також як елемент візуальної культури ранньомодерного суспільства, що функціонує в різних медіа та соціальних контекстах. Ідеться про процеси культурного трансферу, циркуляції та адаптації образів між двором, міським середовищем, дипломатичними каналами та матеріальними носіями, у межах яких образ короля набуває нових значень залежно від середовища сприйняття.
Третій розділ присвячений аналізу репрезентативних практик короля Якова І. Спершу викладено системний аналіз образу короля (Підрозділ 3.1). Далі, аби продемонструвати особливості його функціонування, розглянуто конкретні приклади (кейси), зокрема родинні портрети (Підрозділ 3.2) та алієнативні практики (Підрозділ 3.2). Останні розкрито завдяки аналізу «альбому друзів» (лат. album amicorum, нім. Stammbucher) Мішеля ван Меєра – унікального джерела, що знаходиться на перетині візуального та писемного типу та може засвідчити про сприйняття образу короля іншими. Загалом можна говорити про найбільш поширені складові образу, зокрема імперський міф, рицарський етос, захисництво віри й блаженне миротворство, роль короля як батька сімʼї та екстраполювання «сімʼї» на державу.
У четвертому розділі розглянуто комеморативні практики репрезентації, які проаналізовані через державну політику Карла І (Підрозділ 4.1), роль Вайтголлу та Пітера Пауля Рубенса в імперському міфі ранніх Стюартів (Підрозділ 4.2). Спираючись на наявні джерела, можна стверджувати, що політика пам’яті в ранньостюартівській Англії була свідомим і складним інструментом конструювання легітимності. Уже Яків І активно використовував пам’ятні жести щодо своєї матері Марії Стюарт, демонструючи вибіркове збереження та стирання минулого. Його поховальні церемонії та фунеральна промова єпископа Вільямса заклали підвалини для політичного міфу про «британського Соломона» і визначили вектор репрезентаційних практик наступників. Візуальні й текстові репрезентації підкреслювали спадковість та неперервність монархії, однак у час революції виявилися безсилими перед альтернативними, опозиційними стратегіями образотворення. Комеморативні практики розглядаються не лише як елемент державної ідеології, але і як інструмент династичної та родової пам’яті, що забезпечував спадковість влади, легітимацію політичних рішень і залучення монарха у ширші соціальні структури ранньомодерного суспільства.
Таким чином, дисертація пропонує комплексне дослідження образу Якова І як політичного та культурного феномену ранньомодерної Англії, демонструючи, що він функціонував не лише як репрезентація влади, але й як активний чинник у формуванні пам’яті, легітимації та політичної комунікації в період 1603–1649 рр.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше здійснено системний аналіз візуальних та репрезентативних практик англійського короля Якова І (1603–1625) у контексті ранньомодерної культури. Праця зміщує фокус із постаті Карла І, традиційно пов’язаної з революційними подіями середини XVII століття, на його попередника. Це дозволяє по-новому осмислити витоки політичної та культурної кризи епохи. Залучено широкий спектр джерел – від писемних і візуальних до малодосліджених матеріалів на кшталт травелогів, «альбомів друзів» чи «випадкових» гравюр, що аналізуються в рамках політичної іконографії, іконології та соціальної онтології образу. Уперше запропоновано бачення образу Якова І як динамічного культурного конструкту, що формується у взаємодії з театральними, літературними, мистецькими та дипломатичними практиками, а також визначено його роль у політичній комунікації ранньомодерної Англії. Запропонований підхід розгортає перспективи подальших досліджень, зокрема у вивченні «війни образів» доби англійської революції, та дозволяє співвіднести англійський матеріал з ширшим європейським контекстом досліджень ранньомодерних еліт і володарів. Це відкриває можливості для порівняльного аналізу репрезентативних практик у різних політичних культурах XVII століття.

Ключові слова: Яків І (VI) Стюарт, образ правителя, репрезентація влади, політична іконографія, теорія образу, візуальна культура, матеріальна культура, еґо-документ, комеморація, дипломатія, візуальні дослідження, ранньомодерна культура, Ренесанс, Бароко, Реформація, Пітер Пауль Рубенс.