Формування та реалізація публічної політики в сфері фізичної культури і спорту в Україні

Гоцул І. Є. Формування та реалізація публічної політики в сфері фізичної культури і спорту в Україні : дис. … доктора філософії : 281 Публічне управління та адміністрування / Гоцул Ігор Євгенійович ; наук. кер. Л. В. Гонюкова. Київ, 2025. 259 с.

У дисертаційній роботі обґрунтовано стратегічну необхідність переходу від традиційної моделі державного управління до сучасного підходу публічного управління у сфері фізичної культури і спорту. Актуальність дослідження зумовлена зростанням соціально-економічної ролі спорту, зниженням рівня фізичної активності населення та загостренням проблем громадського здоров’я. У цьому контексті аналіз процесів формування та реалізації публічної політики набуває практичного значення. Дослідження також враховує виклики глобалізації, цифрової трансформації, нові вимоги до міжсекторальної взаємодії та необхідність впровадження міжнародних стандартів. Спорт розглядається як інструмент суспільної інтеграції, розвитку національної єдності та відновлення після криз, що потребує інклюзивної, відкритої та стратегічно зорієнтованої політики.
Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування процесів формування та реалізації публічної політики в сфері фізичної культури і спорту в Україні та розробка перспективних напрямів її реалізації.
Об’єктом дослідження виступає публічна політика в Україні.
Предметом дослідження є процеси формування та реалізації публічної політики в сфері фізичної культури і спорту.
У дослідженні теоретично обґрунтовано наукову новизну переходу від моделі державного управління до публічної політики в сфері фізичної культури і спорту в Україні. Це стало можливим завдяки розробці теоретичних засад і визначенню практичних заходів щодо удосконалення формування та реалізації публічної політики, що відповідає сучасним викликам і потребує нового осмислення ролі держави, суспільства та фахової спільноти. Серед ключових наукових результатів:
 розроблено структурно-функціональну модель публічної політики у сфері фізичної культури і спорту, що поєднує теоретичні засади та прикладні інструменти взаємодії між суб’єктами публічної політики. Модель охоплює: змістовий компонент – із визначенням ключових функцій і завдань суб’єктів галузі; структурний – із описом інституційної побудови та зв’язків між учасниками процесу; технологічний – із практичними механізмами реалізації політики.
 удосконалено визначення механізмів державного управління у відповідній сфері як сукупності регуляторних, фінансових, організаційних та контрольних інструментів, що забезпечують стандартизацію, ліцензування, фінансування, облік, нагляд і безпеку в сфері спорту;
 конкретизовано підходи до міжнародної співпраці з фахівцями Європейського Союзу, зокрема, щодо використання спортивних стипендій і грантів для молодих спортсменів та тренерів;
 запропоновано нові підходи до формування публічної політики на засадах інклюзивності, партнерства та сталого розвитку;
 удосконалено підходи до цифровізації управління спортивною галуззю із застосуванням штучного інтелекту;
 поглиблено дослідження альтернативних моделей фінансування та адаптації європейського досвіду в розвитку муніципального спорту;
 деталізовано стратегічні напрями розвитку публічної політики через визначення пріоритетів доступності, підтримки спортивних талантів та модернізації інфраструктури.
Отримані результати мають наукове і практичне значення для формування ефективної публічної політики у сфері фізичної культури і спорту.
У першому розділі дисертаційного дослідження “Теоретичні основи формування та реалізації публічної політики” здійснено теоретичний аналіз публічної політики як соціального явища з акцентом на спортивну галузь. Дослідження виявило ключові тенденції, які формують сучасний ландшафт спортивної індустрії, включно з глобалізацією, комерціалізацією, технологічними інноваціями та змінами ціннісних орієнтацій суспільства. Розглянуто вплив цих тенденцій на динаміку формування та реалізації спортивних політик, а також на зростання економічного впливу спортивних заходів і маркетингових стратегій. У контексті принципів публічного управління спортом визначено важливість прозорості, рівного доступу, справедливості, відповідальності та підзвітності. Особлива увага приділена аналізу джерельної бази, яка включає наукову літературу, законодавчі та стратегічні документи, а також міжнародний досвід, з метою узагальнення існуючих теоретичних та методологічних підходів та аналізу практичних аспектів впровадження спортивних політик. Завдяки детальному огляду та аналізу дієвих практик було сформовано цілісну картину державних ініціатив і приватних зусиль, спрямованих на розвиток фізичної культури та спорту, і надано рекомендації, придатні для імплементації у вітчизняних умовах з урахуванням специфіки соціокультурного та економічного контексту України.
У другому розділі дисертаційної роботи “Формування публічної політики в галузі фізичної культури і спорту” розглянуто мережу суб'єктів, які впливають на розвиток сфери фізичної культури та спорту на публічному рівні. Аналіз показує, що серед ключових гравців виступають державні органи, спортивні асоціації, освітні та наукові установи, спортсмени, тренери, а також громадськість. Встановлено, що ефективна взаємодія цих суб'єктів є критичною для розробки та імплементації успішних спортивних ініціатив та політик. У дослідженні систематизовано нормативно-правову базу, визначено ключові нормативні акти, які регулюють сферу спорту, виявлено існуючі прогалини та надано рекомендації щодо їх усунення. Особлива увага приділена необхідності оновлення законодавства відповідно до міжнародних стандартів, особливо в контексті антидопінгової діяльності, захисту прав спортсменів та забезпечення безпеки під час спортивних заходів. Проаналізовано також національну доктрину розвитку фізичної культури та спорту, визначено її стратегічні цілі та оцінено потенціал для подальшого розвитку. Незважаючи на те, що доктрина враховує сучасні вимоги, дослідження вказує на потребу покращення координації впровадження політик, а також збільшення фінансування та ефективності управління, особливо на місцевому рівні.
У третьому розділі “Перспективи реалізації публічної політики в галузі фізичної культури і спорту” розглянуто інноваційні підходи до вдосконалення цієї сфери. Акцент робиться на залученні громадян до активної участі в спорті, розвитку громадсько-приватного партнерства для забезпечення сталого фінансування і інвестицій, та впровадженні масових спортивних програм. Також підкреслюється роль інноваційних технологій та використання міжнародного досвіду для оптимізації управління, підвищення якості спортивних послуг і розширення їх доступності. Аналіз цих підходів має на меті розробку рекомендацій для стратегічного планування та втілення в майбутньому. Вивчено зарубіжний досвід у сфері фізичної культури і спорту, з особливим акценктом на Європу. Виявлено унікальні підходи країн, залежні від їхньої історії та суспільних цінностей, та тенденцію до поєднання державної політики, приватного фінансування та участі громадян. Законодавство в сфері безпеки, антидопінгу, спортивних заходів і праці атлетів відіграє ключову роль. Ефективне фінансування, у тому числі через державні субсидії, лотереї, членські внески, комерційні та спонсорські кошти, є вирішальним для підтримки інфраструктури. Європейський досвід підкреслює важливість інтеграції спорту в соціальний і культурний простір та необхідність забезпечення ресурсів для підтримки спортивних успіхів і здоров'я нації. Розроблено приорітетні напрями розвитку публічної політики в області фізичної культури та спорту, спрямовані на збільшення фізичної активності та підтримку спортивних талантів. Запропоновані заходи включають вдосконалення інфраструктури та стимулювання міжнародної співпраці. Важливу увагу приділено інклюзивності та рівному доступу до спортивних активностей для всіх верств населення, зокрема для людей з особливими потребами. Доведено, що розвиток масового спорту та підтримка професійного спорту вимагає не лише інфраструктурних інвестицій, а й організаційної підтримки, фінансування, та освітніх програм для фахівців у цій галузі. Сучасна, безпечна інфраструктура повинна бути доступною для усіх категорій населення. Залучення до міжнародних програм та партнерств сприяє обміну досвідом і підвищенню конкурентоспроможності, тоді як спорт у контексті охорони здоров'я виступає як засіб профілактики та реабілітації. Інклюзивність та рівність у спорті забезпечуються через цілеспрямовані програми підтримки різних соціальних груп. Зроблено висновок, що спорт є важливим елементом соціального та економічного прогресу, сприяючи економічному зростанню, розвитку туризму, і покращенню якості життя громадян