Максими мовної ввічливості в "Риториці" Арістотеля
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
21 квітня 2026 р.
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Випуск :
1
ISSN :
1728-2659
Початкова сторінка :
89
Кінцева сторінка :
97
Цитування :
[APA 7] Поліщук, А. С. (2026). Maxims of linguistic politeness in Aristotle's "Rhetoric". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (1), 89–97. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2026.39.14
[ДСТУ] Поліщук А. С. Maxims of linguistic politeness in Aristotle's "Rhetoric". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. 2026. no. 1. P. 89—97. DOI: 10.17721/1728-2659.2026.39.14 (date of access: 17.07.2026).
Вступ. Стаття досліджує концепт ввічливості в ″Риториці″ Арістотеля крізь призму сучасної прагматичної теорії, зокрема максим ввічливості Джеффрі Ліча (1983, 2007, 2014). Ключове питання полягає в тому, чи можна розглядати давньогрецьку комунікативну етику як систему ціннісних констант, релевантну сучасним уявленням про мовну ввічливість; і якщо так, то якій аксіологічній конфігурації вона відповідає.
Методи. Вивчення етичного корпусу Арістотеля та фрагменту промови "До Демоніка" (1.31) Ісократа ґрунтується на контекстуальному, інтертекстуальному та порівняльному аналізі, що доповнюють основну аксіологічну інтерпретацію давньогрецьких металінгвістичних спостережень.
Результати. Загальне позначення в Арістотеля ввічливої, тобто ἡδύς ″приємної″ людини як ″дружньої″, ″доброї″, ″невибагливої″ – φίλος, ἀγαθός або εὔκολος – узгоджується з образом ″товариської″ особистості (ὁμιλητικός) в Ісократа. Ядро комунікативних цінностей Арістотеля становить дружелюбність (φιλία), що периферійно пов'язана з такими якостями, як лагідність (πραότης) та скромність (αἰσχύνη / αἰδώς). Виявлено, що Арістотель, як і Ісократ, концептуалізував загальну стратегію (не)ввічливості через норми, близькі до максим Ліча: Схвалення, Згода, Такт / Щедрість, Зобов'язання і Співчуття, з периферійними згадками про Скромність, та Стриманість думок і почуттів, які, очевидно, вважалися більш рідкісними і високо цінувалися в грецькому суспільстві.
Висновки. Хоча для обох авторів (не)ввічливість асоціюється передусім з дотриманням максим Схвалення, Згоди і Такту, Арістотель, на відміну від Ісократа, згадує цінності Схвалення і Згоди удвічі частіше, ніж Такт, що реактивує давню гіпотезу М. Сіфіану (1992) про схильність грецької комунікативної культури до прояву радше позитивної, ніж негативної мовної ввічливості. Крім того, погляди Арістотеля узгоджуються з думкою сучасних лінгвопрагматиків про те, що мовленнєвий акт подяки найкраще можна витлумачити через максими Зобов'язання. Отже, отримані результати підкреслюють актуальність сучасних прагматичних моделей для реконструкції ієрархій цінностей у давньогрецькій культурі та дають можливість порівняти античні і сучасні теорії (не)ввічливості.
Методи. Вивчення етичного корпусу Арістотеля та фрагменту промови "До Демоніка" (1.31) Ісократа ґрунтується на контекстуальному, інтертекстуальному та порівняльному аналізі, що доповнюють основну аксіологічну інтерпретацію давньогрецьких металінгвістичних спостережень.
Результати. Загальне позначення в Арістотеля ввічливої, тобто ἡδύς ″приємної″ людини як ″дружньої″, ″доброї″, ″невибагливої″ – φίλος, ἀγαθός або εὔκολος – узгоджується з образом ″товариської″ особистості (ὁμιλητικός) в Ісократа. Ядро комунікативних цінностей Арістотеля становить дружелюбність (φιλία), що периферійно пов'язана з такими якостями, як лагідність (πραότης) та скромність (αἰσχύνη / αἰδώς). Виявлено, що Арістотель, як і Ісократ, концептуалізував загальну стратегію (не)ввічливості через норми, близькі до максим Ліча: Схвалення, Згода, Такт / Щедрість, Зобов'язання і Співчуття, з периферійними згадками про Скромність, та Стриманість думок і почуттів, які, очевидно, вважалися більш рідкісними і високо цінувалися в грецькому суспільстві.
Висновки. Хоча для обох авторів (не)ввічливість асоціюється передусім з дотриманням максим Схвалення, Згоди і Такту, Арістотель, на відміну від Ісократа, згадує цінності Схвалення і Згоди удвічі частіше, ніж Такт, що реактивує давню гіпотезу М. Сіфіану (1992) про схильність грецької комунікативної культури до прояву радше позитивної, ніж негативної мовної ввічливості. Крім того, погляди Арістотеля узгоджуються з думкою сучасних лінгвопрагматиків про те, що мовленнєвий акт подяки найкраще можна витлумачити через максими Зобов'язання. Отже, отримані результати підкреслюють актуальність сучасних прагматичних моделей для реконструкції ієрархій цінностей у давньогрецькій культурі та дають можливість порівняти античні і сучасні теорії (не)ввічливості.
Галузі знань та спеціальності :
03 Гуманітарні науки::035 Філологія
Галузі науки і техніки (FOS) :
Мови та література
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
568.99 KB
Контрольна сума :
(MD5):23298241f7ec1f57ea84001342d64671
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International