Максими мовної ввічливості в "Риториці" Арістотеля

Поліщук, А. (2026). Максими мовної ввічливості в "Риториці" Арістотеля. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (1), 89–97. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2026.39.14

Вступ. Стаття досліджує концепт ввічливості в ″Риториці″ Арістотеля крізь призму сучасної прагматичної теорії, зокрема максим ввічливості Джеффрі Ліча (1983, 2007, 2014). Ключове питання полягає в тому, чи можна розглядати давньогрецьку комунікативну етику як систему ціннісних констант, релевантну сучасним уявленням про мовну ввічливість; і якщо так, то якій аксіологічній конфігурації вона відповідає.
Методи. Вивчення етичного корпусу Арістотеля та фрагменту промови "До Демоніка" (1.31) Ісократа ґрунтується на контекстуальному, інтертекстуальному та порівняльному аналізі, що доповнюють основну аксіологічну інтерпретацію давньогрецьких металінгвістичних спостережень.
Результати. Загальне позначення в Арістотеля ввічливої, тобто ἡδύς ″приємної″ людини як ″дружньої″, ″доброї″, ″невибагливої″ – φίλος, ἀγαθός або εὔκολος – узгоджується з образом ″товариської″ особистості (ὁμιλητικός) в Ісократа. Ядро комунікативних цінностей Арістотеля становить дружелюбність (φιλία), що периферійно пов'язана з такими якостями, як лагідність (πραότης) та скромність (αἰσχύνη / αἰδώς). Виявлено, що Арістотель, як і Ісократ, концептуалізував загальну стратегію (не)ввічливості через норми, близькі до максим Ліча: Схвалення, Згода, Такт / Щедрість, Зобов'язання і Співчуття, з периферійними згадками про Скромність, та Стриманість думок і почуттів, які, очевидно, вважалися більш рідкісними і високо цінувалися в грецькому суспільстві.
Висновки. Хоча для обох авторів (не)ввічливість асоціюється передусім з дотриманням максим Схвалення, Згоди і Такту, Арістотель, на відміну від Ісократа, згадує цінності Схвалення і Згоди удвічі частіше, ніж Такт, що реактивує давню гіпотезу М. Сіфіану (1992) про схильність грецької комунікативної культури до прояву радше позитивної, ніж негативної мовної ввічливості. Крім того, погляди Арістотеля узгоджуються з думкою сучасних лінгвопрагматиків про те, що мовленнєвий акт подяки найкраще можна витлумачити через максими Зобов'язання. Отже, отримані результати підкреслюють актуальність сучасних прагматичних моделей для реконструкції ієрархій цінностей у давньогрецькій культурі та дають можливість порівняти античні і сучасні теорії (не)ввічливості.