Словаки та словацькі землі в українській літературі XIII–XIX століть: трансформація образів

Боронь, О. (2026). The Slovaks and Slovak Lands in Ukrainian Literature of the 13th–19th Centuries: Image Transformation. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика(2), 13–19. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2026.40.2

Вступ. Образи Словаччини та словаків становлять важливий предмет української літературознавчої імагології. Ледь не вичерпно ці образи розглянуто в одному з розділів дисертації Наталії Кобець "Словацько-український діалог: літературний вимір" (2020), однак не всі твори XIII – XIX ст. було проаналізовано, тоді як слід прагнути максимально можливої повноти, щоб висновки й узагальнення ґрунтувалися на репрезентативній вибірці. Тож актуальність дослідження полягає у залученні до аналізу всіх творів українського письменства XIII – XIX ст. із образами словаків та згадками про словацькі землі, а мета – виявлення видозмін цих образів.
Методи. У дослідженні застосовано поєднання філологічного та описового методів, а також компаративний метод, щоб відстежити зміни у представленні словаків у різні літературні періоди.
Результати. Вдалося з'ясувати, що витоки образу Словаччини та етнотипу словаків в українській літературі сягають ще пам'яток Середньовіччя (Галицько-Волинський літопис) та епохи Бароко (літопис Самійла Величка, вірш Йосифа Шумлянського). Завдяки точним і розлогим описам значущість зберігає паломницька проза, зокрема "Мандри…" Василя Григоровича-Барського, до якої тяжіють різноманітні твори "літератури факту": подорожні записки Якова Головацького, спогади Михайла Драгоманова, нарис Івана Нечуя-Левицького. Недооціненим у цьому розумінні видається розлогий епізод у Шевченковій повісті "Наймичка", перепрочитання якого унаочнює еволюцію образу словака в українській прозі. Наступною ланкою розвитку є ідеалізований образ словака в оповіданні Юрія Федьковича. Апеляція до узагальненого словака з-поміж інших слов'янських народів у вірші Михайла Старицького "До слов'ян" втілює думку про рівність націй, право кожної на свободу і культурну розбудову.
Висновки. Сказане ще не дає підстав говорити про появу в кінці XIX ст. в українській літературі цілісного багатогранного образу Словаччини, йдеться радше про вагомий етап у його формуванні. Відстежено трансформацію від побіжних топонімічних згадок до спроб художнього осмислення етнічної та культурної своєрідності словаків, згодом – до суттєвої ідеалізації представників словацького народу, хоч загалом превалював умовний об’єктивізм.