Словаки та словацькі землі в українській літературі XIII–XIX століть: трансформація образів
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
31 травня 2026 р.
Автор(и) :
Боронь, Олександр
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Випуск :
2
ISSN :
2709-8494
Початкова сторінка :
13
Кінцева сторінка :
19
Цитування :
[APA 7] Боронь, О. (2026). Словаки та словацькі землі в українській літературі XIII–XIX століть: трансформація образів. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (2), 13–19. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2026.40.2
[ДСТУ] Боронь О. Словаки та словацькі землі в українській літературі XIII–XIX століть: трансформація образів. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. 2026. № 2. С. 13—19. DOI: 10.17721/1728-2659.2026.40.2 (дата звернення: 25.07.2026).
Вступ. Образи Словаччини та словаків становлять важливий предмет української літературознавчої імагології. Ледь не вичерпно ці образи розглянуто в одному з розділів дисертації Наталії Кобець "Словацько-український діалог: літературний вимір" (2020), однак не всі твори XIII – XIX ст. було проаналізовано, тоді як слід прагнути максимально можливої повноти, щоб висновки й узагальнення ґрунтувалися на репрезентативній вибірці. Тож актуальність дослідження полягає у залученні до аналізу всіх творів українського письменства XIII – XIX ст. із образами словаків та згадками про словацькі землі, а мета – виявлення видозмін цих образів.
Методи. У дослідженні застосовано поєднання філологічного та описового методів, а також компаративний метод, щоб відстежити зміни у представленні словаків у різні літературні періоди.
Результати. Вдалося з'ясувати, що витоки образу Словаччини та етнотипу словаків в українській літературі сягають ще пам'яток Середньовіччя (Галицько-Волинський літопис) та епохи Бароко (літопис Самійла Величка, вірш Йосифа Шумлянського). Завдяки точним і розлогим описам значущість зберігає паломницька проза, зокрема "Мандри…" Василя Григоровича-Барського, до якої тяжіють різноманітні твори "літератури факту": подорожні записки Якова Головацького, спогади Михайла Драгоманова, нарис Івана Нечуя-Левицького. Недооціненим у цьому розумінні видається розлогий епізод у Шевченковій повісті "Наймичка", перепрочитання якого унаочнює еволюцію образу словака в українській прозі. Наступною ланкою розвитку є ідеалізований образ словака в оповіданні Юрія Федьковича. Апеляція до узагальненого словака з-поміж інших слов'янських народів у вірші Михайла Старицького "До слов'ян" втілює думку про рівність націй, право кожної на свободу і культурну розбудову.
Висновки. Сказане ще не дає підстав говорити про появу в кінці XIX ст. в українській літературі цілісного багатогранного образу Словаччини, йдеться радше про вагомий етап у його формуванні. Відстежено трансформацію від побіжних топонімічних згадок до спроб художнього осмислення етнічної та культурної своєрідності словаків, згодом – до суттєвої ідеалізації представників словацького народу, хоч загалом превалював умовний об’єктивізм.
Методи. У дослідженні застосовано поєднання філологічного та описового методів, а також компаративний метод, щоб відстежити зміни у представленні словаків у різні літературні періоди.
Результати. Вдалося з'ясувати, що витоки образу Словаччини та етнотипу словаків в українській літературі сягають ще пам'яток Середньовіччя (Галицько-Волинський літопис) та епохи Бароко (літопис Самійла Величка, вірш Йосифа Шумлянського). Завдяки точним і розлогим описам значущість зберігає паломницька проза, зокрема "Мандри…" Василя Григоровича-Барського, до якої тяжіють різноманітні твори "літератури факту": подорожні записки Якова Головацького, спогади Михайла Драгоманова, нарис Івана Нечуя-Левицького. Недооціненим у цьому розумінні видається розлогий епізод у Шевченковій повісті "Наймичка", перепрочитання якого унаочнює еволюцію образу словака в українській прозі. Наступною ланкою розвитку є ідеалізований образ словака в оповіданні Юрія Федьковича. Апеляція до узагальненого словака з-поміж інших слов'янських народів у вірші Михайла Старицького "До слов'ян" втілює думку про рівність націй, право кожної на свободу і культурну розбудову.
Висновки. Сказане ще не дає підстав говорити про появу в кінці XIX ст. в українській літературі цілісного багатогранного образу Словаччини, йдеться радше про вагомий етап у його формуванні. Відстежено трансформацію від побіжних топонімічних згадок до спроб художнього осмислення етнічної та культурної своєрідності словаків, згодом – до суттєвої ідеалізації представників словацького народу, хоч загалом превалював умовний об’єктивізм.
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
435.18 KB
Контрольна сума :
(MD5):1937b6ba85ce13f741d56fa5a120952b
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International