Теорія простору Анрі Лефевра в «просторовому повороті» культурологічних досліджень

Fanahei, R. (2025). Henri Lefebvre's Theory of Space in the "Spatial Turn" Within Cultural Studies. Ukrainian Cultural Studies, 2(17), 19–24. https://doi.org/10.17721/UCS.2025.2(17).03

В с т у п . "Просторовий поворот", як радикальне висування просторовості в центр проблематики та методології гуманітарних і соціальних наук, необхідно спирається на нову всебічну та виразно культурну теорію простору. Ця основа просторового повороту та його генералізуючого потенціалу в пізньомодерних культурологічних дослідженнях, що походить з французького дискурсу про простір 1970-х років загалом, та підходу Анрі Лефевра зокрема, досі потребує теоретичного уточнення.
М е т о д и . Дослідження використовує загальнотеоретичні методи критичного аналізу та концептуального синтезу.
Р е з у л ь т а т и . Подолання "знеціненості" простору, інспіроване французьким інтелектуальним середовищем 1970-х років, охоплює два виміри: з одного боку, актуалізацію його визначальної організаційної дієвості у нерозривному зв'язку зі знанням та владою; з іншого боку, виявлення альтернатив цієї абстрактної просторової конфігурації – "інших просторів", які постають в тотальному й питомо означеному проживанні-переживанні та визначають його. Значущість підходу А. Лефевра полягає не лише в поєднанні цих вимірів, а, першочергово, у визначенні ним нової теорії (соціального) простору, або радше просторів, які завжди є продуктами різноманітних, суперечливих та взаємозалежних практик, що водночас визначають ці практики. Ці реально-уявні простори варіюються від майже виключно матеріальних і пов'язаних із тілом, але завжди іманентно насичених значенням, до майже виключно абстрактних конструкцій, які не менш реальні у своєму виробництві та впливі. Пропонована ж А.Лефевром концептуальна тріада дозволяє узагальнити цю множину: якщо "репрезентації простору" тяжіють до секуляризації та автономізації з "товщі" питомо просторових практик – об'єктивують й абстрагують їх та матеріальні протяжності, з якими вони спільно розгортаються, – то "простори репрезентації", не меншою мірою впорядковуючі, є недиференційованими з ними та загалом є синкретично означеними.
В и с н о в к и . Теорія А. Лефевра надає основу для спаціалізації культурологічних досліджень, пропонуючи узагальнюючу концептуальну рамку, яка оприявнює та систематизує різноманітні, завжди практично продуковані, реально-уявні простори, що існують паралельно, часто не помічають одне одного, але водночас постійно взаємодіють та змінюють загальний баланс своїх фундаментальних соціокультурних впливів.