ЕПІСТЕМОЛОГІЯ ЕВОЛЮЦІЙНОЇ ЕТИКИ

Derkach, V. (2023). EPISTEMOLOGY OF EVOLUTIONARY ETHICS. Політологічний вісник(90), 85–105. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2023.90.85-105

Представлена логіка обґрунтування моральних норм на основі апарату теорії еволюції, реконструкції ходу антропогенезу та моделювання наслідків прийняття певного припису в якості норми з прогнозом її прийнятності для певної спільноти. Обґрунтування моральної норми з боку процесу вироблення рішення може опиратися виключно на два типи виявлених взаємозалежностей дійсного світу («природи явищ»): (1) реконструкції історичного становлення певного механізму регуляції поведінки індивіда в суспільстві, яким і визначаються його об’єктивні характеристики, — моралі; (2) прогнозування наслідків закріплення певної норми, які виражаються в оцінці стійкості того утворення, яке культивує цю норму в його життєвому середовищі, включаючи конкуренцію з іншими спільнотами, а також можливості того, що ця норма буде прийнята цією спільнотою з огляду на об’єктивну конфігурацію вже сформованих механізмів регуляції поведінки, ментальних установок та комплексу норм та ті ступені свободи в допустимих трансформаціях, які можуть реалізуватися в цій системі в режимі реального часу. Одначе жодні знання самі по собі не тотожні внутрішній готовності діяти певним чином і не існує такої аргументації, яка була б універсально дієвою в цьому відношенні. Так само позбавлений сенсу пошук «істинного добра» і деякої автономної «моральності» як пізнаваного критерію належного у вчинках, пізнання якої задає певну систему цінностей. Логіка еволюційної етики, відтак, не містить натуралістичної помилки. Помилка полягає не в тому, що з опису фактів і закономірностей роблять висновок про обов’язковість виконання певного припису, а в тому, що цей припис виводиться за контекст об’єктивних умов формування структури взаємин, в яких індивід вмотивований діяти, орієнтуючись на певний зразок. Одначе осмислення наслідків прийняття певної норми ніколи не може вести до однозначного висновку для будь-якого раціонального агента, бо здатність передбачати всю множину ходів і наслідків обмежена, так само як і сам агент ніколи не вільний від своєї історії і сформованих в нього установок. Таким чином пошук універсального морального закону, що задає абсолютну систему ціннісних координат є справою марною, що, однак, не виключає того, що в ході розвитку суспільств модифікуються моральні норми так, що ці спільноти стають остійнішими, якщо порівнювати з їх попередниками в деякому горизонті прогнозованого ходу подій.