Стратегічне планування зовнішньої політики держави: теоретичні та концептуальні аспекти

Дисертаційну роботу присвячено дослідженню теоретичних та концептуальних засад планування зовнішньої політики. У досліджені детально проаналізовано феномен стратегічної культури та еволюцію вивчення цього феномену. Cистематизовано погляди науковців на феномен стратегічної культури. Визначено що під стратегічною культурою прийнято розуміти комплекс історично сформованих та успадкованих концепцій, спільних переконань, які утворюють колективну ідентичність народу, цінності, що визначають державні інтереси, та норми, що впливають на вибір державою засобів, за допомогою яких вона може найкраще реалізувати свої цілі. Ці складові елементи є основними факторами, які впливають на поведінку держави на світовій арені.
Продемонстровано звʼязок стратегічної культури та стратегічного мислення. Зазначено, що світогляд створює тип мислення, характерний для індивідуума зокрема і для народу в цілісності. Мислення на державному рівні проявляється у стратегічному мисленні, результатом якого є прийняття адекватного стратегічного рішення. Стратегічне мислення відображається на поведінці: формулюванні національних інтересів, процесі прийняття рішень, постановці цілей і реагуванні на кризові ситуації. Тобто, стратегічне мислення є основою системи державного стратегічного планування, завдяки якій держава вибудовує основні напрямки політики національної безпеки. Іншими словами, певний тип мислення відображається на певній моделі поведінки, яка і є втіленням стратегічної культури.
Запропоновано авторське визначення терміну “стратегічна культура” як моделі поведінки, яка базується на певному типі мислення, світогляді та традиціях, характерних для географічно окресленого співтовариства безпеки, притаманна політичному істеблішменту держави, відповідальному за визначення цілей національної безпеки, розробку стратегій їх досягнення та їх реалізацію.
Запропоновано авторське визначення стратегічного мислення як інтелектуальної технології або інструментарію, який дозволяє спроєктувати предметний образ майбутнього держави. Результатами стратегічного мислення є візія (стратегічне бачення) та макроціль (end-state), інструментами реалізації та досягнення яких є планування та управління.
Визначено, що в основні стратегічного мислення — міркування про майбутнє, ідентифікація можливостей, розвиток глобальних мегатенденцій, аналіз та оцінка результатів стратегічних досліджень (експертні висновки, прогнозування, моделювання тощо).
Удосконалено термін стратегічного планування, як процесу аналітичних та синтетичних дій, під час якого визначаються довгострокові/ середньострокові цілі та пріоритети держави (національна безпека, зовнішня політика та інші) одночасно з механізмом їх впровадження. Стратегічне планування спрямоване на визначення можливих майбутніх сценаріїв, розробку варіантів та підготовку відповідей на можливі загрози та виклики. Процес стратегічного планування дозволяє внести елемент визначеності щодо подальшого розвитку міжнародних відносин, забезпечуючи достатнє розуміння їх розвитку і надаючи альтернативи для контрольованого впливу на політичні процеси, події та явища, що є засобом подолання нестабільності у зовнішній політиці.
Удосконалено структуру та етапи процесу стратегічного планування. Визначено з асади стратегічного політичного планування, зокрема, комплексність та повнота, реалістичність (адекватність) , багатоальтернативність, системність та науковість, безперервність, закінченість, дієвість та ефективність, перевірюваність результатів, гнучкість, гласність і легітимність.
Стратегічне планування досліджено через призму теорії хаосу Стівена Манна та теорії систем. Обґрунтовується значущість процесу стратегічного планування зовнішньої політики через хаотичність, динамічність та нелійнійність системи міжнародних відносин, що визначають її непередбачуваність. Доведено, що теорія хаосу може допомогти розʼяснити, чому в міжнародних відносинах можуть виникати нелінійні та непередбачувані ситуації, а також як навіть незначні зміни можуть суттєво вплинути на глобальну динаміку. Розуміння хаоса в контексті міжнародних відносин може сприяти більш глибокому аналізу та стратегічному плануванню у сфері зовнішньої політики держави.
Висвітлено характеристики, які мають зовнішня політика та міжнародні відносини як динамічна система, зокрема, чутливість до початкових умов та непередбачуваність, перехідність та біфуркації, фрактальна структура/ природа, гнучкість і адаптація, с труктурний динамізм, емерджентність, множинність а тракторів. Зазначається, що теорія хаосу надає нові інструменти та методи для аналізу, планування та прийняття рішень у сфері зовнішньої політики. Застосування її принципів може допомогти стратегам краще розуміти динамічну та складну природу світової арени та адаптувати свої підходи до мінливої реальності міжнародних відносин.
Проведено дослідження таких понять як “чорний лебідь” Нассіма Ніколаса Талеба, “сірий носоріг” Мішель Вукер, “ефект метелика” та обгрунтовано значення цих термінів для процесу стратегічного планування зовнішньої політики, оскільки с тратегічне планування зовнішньої політики має враховувати можливість появи різного роду ризиків та загроз і включати підготовку до таких рідкісних, несподіваних і часом катастрофічних подій і має бути спрямоване на підготовку та адаптацію до потенційних кризових ситуацій.
Розроблено авторську схему проце су с трат е гування, де продемонстрований звʼязок між усіма досліджуваними феноменами стратегічної культури, стратегічного мислення, стратегічного планування.
Детально проаналізовано термін “стратегія”, який є центральним в контексті зовнішньополітичного планування, оскільки являє собою кінцевий продукт процесу стратегування. Досліджено різноманітні школи думки та підходи до розуміння “стратегії” та виокремлено три основні підходи до розуміння терміну “стратегія”. Бізнес термінологія конвертована та адаптована під рамки політичної науки.
Запропоновано визначення зовнішньополітичної стратегії як поєднання концептуальних засад і практичних дій держави, спрямованих на забезпечення національних інтересів. Визначено основні характеристики зовнішньополітичної стратегії серед яких довгостроковість, глокалізм та композитність. Визначено етапи розробки зовнішньополітичної стратегії.
Окремо досліджено термін “ґранд-стратегія” та визначено різницю з терміном “зовнішньополітична стратегія”, а також запропоновано визначення терміну “зовнішньополітична доктрина”.
Оцінено та доведено значущість аналітичного забезпечення процесу розробки зовнішньополітичної стратегії та стратегування. Важливість аналітичного забезпечення зовнішньої політики розглянуто через призму понять “інтелектуальний капітал”. Виокремлено експертні групи, які безпосередньо беруть участь у виробленні зовнішньополітичних рішень на державному рівні, зокрема, державні органи, МЗС, структури зовнішньої розвідки, громадські експертні, дискусійні групи, наукові експертні колективи та аналітичні центри, а також описано основні функції кожної з груп.
Досліджено процес прогнозування міжнародних відносин як ключової діяльності для розробки зовнішньополітичної стратегії через проблематику футурології. Зазначено, що прогнозування як спроба передбачити й оцінити майбутні поді ї існувало в різних виявах ще у Давньому Греції, де була поширена мантика та передбачення оракулів. В цьому контексті пропонуються варіанти розмежування термінів “пророцтво” “передбачення”, “прогноз”, “foresight”, “forecast”, “prediction”.
Запропоноване визначення прогнозування як процесу отримання науково обґрунтованих імовірнісних оцінок можливих шляхів розвитку системи. Зазначається, що в контексті зовнішньої політики прогнозування можна розглядати як розробку уявлення про стан, функціонування та напрями еволюції системи міжнародних відносин у різні періоди майбутнього.
Запропоновано визначати політични й прогноз як ймовірнісне, науково обґрунтоване судження про можливі стани політичних систем, процесів і субʼєктів у ма йбутньому, тенденцій їх розвитку. Наголошено на необхідності розмежувати політични й прогноз у теоретичні й та прикладні й політологі ї, оскільки теоретична політологія розглядає прогнози перш за все як прогнозування політично ї макрокартини одніє ї держави або навіть усього світу, тобто як можливі шляхи розвитку одніє ї чи декількох політичних систем на тривалий період.
Доведено, що прогнозування зовнішньополітичного середовища є фундаментом стратегічного планування зовнішньої політики, оскільки воно надає інформацію та аналіз, необхідних розробки цілеспрямованих і адаптивних стратегій. Сформульовано основні функції зовнішньополітичного прогнозування, серед яких інформативна, управлінська, орієнтаційна, аналітична, стратегічна, запобіжна. Також систематизовано основні виді політичних прогнозів за різними характеристиками, а також виокремлено 10 основних етапів розробки та впровадження зовнішньополітичного прогнозу та визначено принципи та методи політичного прогнозування.
Досліджено моделювання міжнародних відносин як детермінант зовнішньополітичного прогнозування.
Практичне значення одержаних результатів полягає у систематизації знань щодо процесу стратегічного планування зовнішньої політики, що в подальшому може бути покладено в основу системи розробки зовнішньополітичного курсу держави.

Ключові слова: зовнішня політика, стратегічне планування, національна безпека, політичне планування, моделювання міжнародних відносин, аналіз зовнішньої політики, стратегія, велика стратегія, зовнішньополітична стратегія, політичне прогнозування, зовнішньополітична діяльність, політичне рішення, зовнішньополітична ідентичність, сценарії майбутнього.

The study analyses in detail the phenomenon of strategic culture. The thesis systematises the views of scholars on the phenomenon of strategic culture. It was determined that strategic culture is understood as a complex of historically formed and inherited concepts, common beliefs that form the collective identity of the people, values that determine state interests, and norms that influence the stateʼs choice of means by which it can best realise its goals. These constituent elements are the main factors that influence the state’s behaviour on the world stage.
The relationship between strategic culture and strategic thinking is studied. It is noted that a worldview creates a specific type of thinking which is characteristic of an individual in particular and of the nation as a whole. This specific type of thinking at the state level is manifested in strategic thinking, the result of which is the adoption of an adequate strategic decision. Strategic thinking is reflected in behaviour: the formulation of national interests, the decision-making process, setting goals and addressing crisis situations. That is, strategic thinking is the basis of the state strategic planning system due to which the state builds the main directions of the national security policy. In other words, a certain type of thinking is reflected in a certain model of behaviour, which is the embodiment of strategic culture.
The authorʼs definition of the term “strategic culture” is proposed as a model of behaviour that is based on a certain type of thinking, worldview and traditions characteristic of a geographically defined security community, inherent in the political establishment of the state, responsible for defining the national security goals, developing strategies for their achievement and implementation.
The author’s definition of strategic thinking as an intellectual technology or toolkit that allows projecting an objective image of the future of the state is proposed. The results of strategic thinking are a vision (strategic vision) and a macro-goal (end-state), the tools for the implementation and achievement of which are planning and management.
It was determined that the main elements of strategic thinking are thinking about the future, identifying opportunities, developing global megatrends, analyzing and evaluating the results of strategic research (expert conclusions, forecasting, modelling, etc.).
The term strategic planning has been improved as a process of analytical and synthetic actions, during which the long-term/medium-term goals and priorities of the state (national security, foreign policy, and others) are determined simultaneously with the mechanism of their implementation. Strategic planning is aimed at identifying possible future scenarios, developing options and preparing responses to possible threats and challenges. The process of strategic planning allows to introduce an element of certainty regarding the further development of international relations, providing sufficient understanding of their development and providing alternatives for controlled influence on political processes, events and phenomena, which is a means of overcoming instability in foreign policy.
The structure and stages of the strategic planning process have been improved. The principles of strategic political planning are defined, in particular, complexity and completeness, realism (adequacy), multi-alternativeness, systematicity and scientificity, continuity, completeness, effectiveness and efficiency, verifiability of results, flexibility, publicity and legitimacy.
Strategic planning is explored through the lens of Stephen Mann’s chaos theory and systems theory. The importance of the process of strategic planning of foreign policy is substantiated due to the chaotic, dynamic and non-linearity of the system of international relations, which determine its unpredictability. It has been proven that chaos theory can help explain why non-linear and unpredictable situations can arise in international relations, as well as how even small changes can significantly affect global dynamics. Understanding chaos in the context of international relations can contribute to deeper analysis and strategic planning in the field of the stateʼs foreign policy.
The characteristics of foreign policy and international relations as a dynamic system are highlighted, in particular, sensitivity to initial conditions and unpredictability, transitivity and bifurcations, fractal structure/nature, flexibility and adaptation, structural dynamism, emergence, multiplicity of attractors. It is noted that chaos theory provides new tools and methods for analysis, planning and decision-making in the field of foreign policy. Applying its principles can help strategists better understand the dynamic and complex nature of the world arena and adapt their approaches to the changing reality of international relations.
Concepts such as the “black swan” of Nassim Nicholas Taleb, the “grey rhinoceros” of Michele M. Wucker, the “butterfly effect” were studied and the meaning of these terms for the process of strategic planning of foreign policy was substantiated, since strategic planning of foreign policy should take into account the possibility of the appearance of various risks and threats and include preparation for such rare, unexpected and sometimes catastrophic events and should aim to prepare for and adapt to potential crisis situations.
An authorʼs scheme of the strategizing process has been developed, which demonstrates the connection between all the studied phenomena of strategic culture, strategic thinking, and strategic planning.
The term “strategy”, which is central in the context of foreign policy planning, is analysed in detail, as it is the final product of the strategizing process. Various schools of thought and approaches to understanding “strategy” were studied and three main approaches to understanding the term “strategy” were singled out. Business terminology is converted and adapted to the framework of political science.
The definition of foreign policy strategy is proposed as a combination of conceptual principles and practical actions of the state aimed at ensuring national interests. The main characteristics of the foreign policy strategy are defined, including durability, glocalism and compositeness. The stages of foreign policy strategy development are defined.
The term “grand strategy” was separately researched and the difference with the term “foreign policy strategy” was determined, as well as the definition of the term “foreign policy doctrine” was proposed.
The importance of analytical support for the process of developing a foreign policy strategy and strategizing has been evaluated and proven. The importance of analytical support of foreign policy is considered through the prism of the concept of “intellectual capital”. Expert groups that directly participate in the development of foreign policy decisions at the state level are singled out, in particular, state bodies, the Ministry of Foreign Affairs, foreign intelligence structures, public expert, discussion groups, scientific expert collectives and analytical centres, and the main functions of each of the groups are also described.
The process of forecasting international relations as a key activity for the development of a foreign policy strategy through the problems of futurology is studied. It is noted that forecasting as an attempt to predict and assess future events existed in various forms even in Ancient Greece, where mantics and predictions by oracles were widespread. In this context, variants of the terms “prophecy”, “prediction”, “foresight”, “forecast” are offered.
The proposed definition of forecasting as a process of obtaining scientifically based probabilistic estimates of possible ways of system development. It is noted that in the context of foreign policy, forecasting can be considered as the development of an idea about the state, functioning and directions of evolution of the system of international relations in different periods of the future.
It is proposed to define a political forecast as a probabilistic, scientifically based judgment about possible states of political systems, processes and subjects in the future, trends in their development. The need to distinguish between political forecasting in theoretical and applied political science is emphasised, since theoretical political science considers forecasts primarily as forecasting the political macro picture of one state or even the whole world, that is, as possible ways of development of one or more political systems for a long period.
It has been proven that forecasting the foreign policy environment is the foundation of strategic foreign policy planning, as it provides information and analysis necessary for the development of purposeful and adaptive strategies. The main functions of foreign policy forecasting are formulated, including informative, managerial, orientational, analytical, strategic, preventive. Also, the main types of political forecasts are systematised according to various characteristics, as well as 10 main stages of development and implementation of foreign policy forecasts are singled out, and the principles and methods of political forecasting are defined.
Modelling of international relations as a determinant of foreign policy forecasting has been studied.
The practical significance of the obtained results lies in the systematisation of knowledge about the process of strategic planning of foreign policy, which can later be used as a basis for the development of the state’s foreign policy course.

Key words: foreign policy, strategic planning, national security, political planning, international relations modelling, foreign policy analysis, strategy, grand strategy, foreign policy strategy, political forecasting, political decision, foreign policy identity, future scenarios.

Гриценко А. А. Стратегічне планування зовнішньої політики держави: теоретичні та концептуальні аспекти : дис. ... д-ра філос. : 052 Політологія / Гриценко Аліна Анатоліївна. - Київ, 2023. - 203 с.