Становлення міжнародно-правового регулювання використання штучного інтелекту у військових цілях
Тип публікації :
Дисертація
Дата випуску :
1 червня 2026 р.
Автор(и) :
Деркач, Олена Олександрівна
Науковий(і) керівник(и)/редактор(и) :
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Цитування :
[APA 7] Деркач, О. О. (2026). Становлення міжнародно-правового регулювання використання штучного інтелекту у військових цілях [Дис. доктора філософії, Київський національний університет імені Тараса Шевченка]. eKNUTSHIR. https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/35700
[ДСТУ] Деркач О. О. Становлення міжнародно-правового регулювання використання штучного інтелекту у військових цілях : дис. … доктора філософії : 293 Міжнародне право. Київ, 2026. 235 с. URL: https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/35700
Деркач О.О. Становлення міжнародно-правового регулювання використання штучного інтелекту у військовій сфері - кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертаційне дослідження присвячено комплексному аналізу становлення міжнародно-правового регулювання використання штучного інтелекту у військовій сфері. У роботі досліджено штучний інтелект як новий комплексний об’єкт міжнародно-правового осмислення, що формується на перетині міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини, права міжнародної безпеки, режимів контролю над озброєннями, кібербезпеки, технічної стандартизації та практики міжнародних організацій.
Актуальність дослідження зумовлена тим, що штучний інтелект поступово переходить із площини загального технологічного розвитку до сфери військового планування, оборонної модернізації, розвідки, кібербезпеки, автономних систем, підтримки прийняття рішень і стратегічної стабільності. Його використання у військовій сфері створює нові виклики для міжнародного права, оскільки алгоритмічні системи можуть впливати на правомірність застосування сили, дотримання міжнародного гуманітарного права, захист цивільного населення, відповідальність держав і контроль над озброєннями.
У роботі обґрунтовано, що чинне міжнародне право не втрачає застосовності до військового використання штучного інтелекту. Водночас його практична реалізація ускладнюється автономністю систем, непрозорістю алгоритмічних рішень, залежністю від даних, швидкістю обробки інформації, участю приватного сектору та складністю визначення належного рівня людського контролю. У зв’язку з цим особливого значення набуває не лише аналіз змісту міжнародно-правових норм, а й дослідження інституційних, технічних і процедурних механізмів, через які ці норми можуть бути реалізовані у військовому домені.
У першому розділі досліджено становлення і розвиток інституту штучного інтелекту в міжнародному праві. Розкрито основні теоретичні підходи до розуміння штучного інтелекту як міжнародно-правового явища, визначено його міжгалузеву природу та проаналізовано співвідношення актів м’якого права, міжнародних стандартів, регіональних актів і чинних норм міжнародного права. Значну увагу приділено питанню штучного інтелекту як технології подвійного використання, оскільки його цивільне, безпекове і військове застосування формує особливі вимоги до відповідальності, людського контролю, прозорості, управління даними та життєвого циклу системи.
У другому розділі систематизовано основні національні, регіональні та союзницькі підходи до регулювання військового використання штучного інтелекту. Досліджено американську, європейську, далекосхідну та натівську моделі правового й інституційного оформлення військового ШІ. У межах порівняльного аналізу встановлено, що попри відмінності політичних, правових і безпекових підходів, у цих моделях поступово формується спільне нормативне ядро. До нього належать вимоги законності, підзвітності, людського контролю, верифікації, валідації, аудиту, простежуваності, управління ризиками та правової експертизи протягом життєвого циклу військової системи ШІ.
У третьому розділі розглянуто розвиток військової сфери інституту штучного інтелекту в межах міжнародних конференцій та інституцій. Визначено значення конференціїї REAIM як політико-експертного середовища, у межах якого відповідальне використання ШІ у військовій сфері розглядається не лише крізь призму летальних автономних систем озброєнь, а як ширший військовий домен, що охоплює системи підтримки прийняття рішень, алгоритмічну розвідку, кібероперації, автономні платформи, генеративний ШІ та управління даними. Окремо розкрито роль Організації Об’єднаних Націй у формуванні універсальних доктринальних основ міжнародно-правового регулювання військового ШІ.
У дослідженні доведено, що міжнародно-правове регулювання військового штучного інтелекту формується не шляхом одномоментного прийняття універсального договору, а як багаторівневий процес. Він поєднує чинні норми міжнародного права, акти м’якого права, регіональні моделі, союзницькі стандарти, гуманітарно-правові обмеження, технічні процедури, політичні декларації та універсальні доктринальні акти. Такий процес відображає поступову юридизацію відповідального використання штучного інтелекту у військовій сфері та водночас зберігає значення вже чинних норм міжнародного права.
Наукова новизна роботи полягає у комплексному розгляді військового штучного інтелекту не лише як технологічного або етичного явища, а як окремого напряму становлення міжнародно-правового регулювання. У роботі систематизовано національні, регіональні та союзницькі моделі регулювання військового ШІ, визначено їхнє спільне нормативне ядро, обґрунтовано значення REAIM як проміжного нормативного середовища та розкрито роль ООН у формуванні перших універсальних доктринальних засад військового ШІ.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання для подальших наукових досліджень у сфері міжнародного права новітніх військових технологій, підготовки навчальних матеріалів, аналізу національних стратегій у сфері військового ШІ, розроблення підходів до правової експертизи систем штучного інтелекту, а також формування позицій держав у межах ООН, REAIM, НАТО, Конвенції про конкретні види звичайної зброї та інших міжнародних форматів співробітництва.
Дисертаційне дослідження присвячено комплексному аналізу становлення міжнародно-правового регулювання використання штучного інтелекту у військовій сфері. У роботі досліджено штучний інтелект як новий комплексний об’єкт міжнародно-правового осмислення, що формується на перетині міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини, права міжнародної безпеки, режимів контролю над озброєннями, кібербезпеки, технічної стандартизації та практики міжнародних організацій.
Актуальність дослідження зумовлена тим, що штучний інтелект поступово переходить із площини загального технологічного розвитку до сфери військового планування, оборонної модернізації, розвідки, кібербезпеки, автономних систем, підтримки прийняття рішень і стратегічної стабільності. Його використання у військовій сфері створює нові виклики для міжнародного права, оскільки алгоритмічні системи можуть впливати на правомірність застосування сили, дотримання міжнародного гуманітарного права, захист цивільного населення, відповідальність держав і контроль над озброєннями.
У роботі обґрунтовано, що чинне міжнародне право не втрачає застосовності до військового використання штучного інтелекту. Водночас його практична реалізація ускладнюється автономністю систем, непрозорістю алгоритмічних рішень, залежністю від даних, швидкістю обробки інформації, участю приватного сектору та складністю визначення належного рівня людського контролю. У зв’язку з цим особливого значення набуває не лише аналіз змісту міжнародно-правових норм, а й дослідження інституційних, технічних і процедурних механізмів, через які ці норми можуть бути реалізовані у військовому домені.
У першому розділі досліджено становлення і розвиток інституту штучного інтелекту в міжнародному праві. Розкрито основні теоретичні підходи до розуміння штучного інтелекту як міжнародно-правового явища, визначено його міжгалузеву природу та проаналізовано співвідношення актів м’якого права, міжнародних стандартів, регіональних актів і чинних норм міжнародного права. Значну увагу приділено питанню штучного інтелекту як технології подвійного використання, оскільки його цивільне, безпекове і військове застосування формує особливі вимоги до відповідальності, людського контролю, прозорості, управління даними та життєвого циклу системи.
У другому розділі систематизовано основні національні, регіональні та союзницькі підходи до регулювання військового використання штучного інтелекту. Досліджено американську, європейську, далекосхідну та натівську моделі правового й інституційного оформлення військового ШІ. У межах порівняльного аналізу встановлено, що попри відмінності політичних, правових і безпекових підходів, у цих моделях поступово формується спільне нормативне ядро. До нього належать вимоги законності, підзвітності, людського контролю, верифікації, валідації, аудиту, простежуваності, управління ризиками та правової експертизи протягом життєвого циклу військової системи ШІ.
У третьому розділі розглянуто розвиток військової сфери інституту штучного інтелекту в межах міжнародних конференцій та інституцій. Визначено значення конференціїї REAIM як політико-експертного середовища, у межах якого відповідальне використання ШІ у військовій сфері розглядається не лише крізь призму летальних автономних систем озброєнь, а як ширший військовий домен, що охоплює системи підтримки прийняття рішень, алгоритмічну розвідку, кібероперації, автономні платформи, генеративний ШІ та управління даними. Окремо розкрито роль Організації Об’єднаних Націй у формуванні універсальних доктринальних основ міжнародно-правового регулювання військового ШІ.
У дослідженні доведено, що міжнародно-правове регулювання військового штучного інтелекту формується не шляхом одномоментного прийняття універсального договору, а як багаторівневий процес. Він поєднує чинні норми міжнародного права, акти м’якого права, регіональні моделі, союзницькі стандарти, гуманітарно-правові обмеження, технічні процедури, політичні декларації та універсальні доктринальні акти. Такий процес відображає поступову юридизацію відповідального використання штучного інтелекту у військовій сфері та водночас зберігає значення вже чинних норм міжнародного права.
Наукова новизна роботи полягає у комплексному розгляді військового штучного інтелекту не лише як технологічного або етичного явища, а як окремого напряму становлення міжнародно-правового регулювання. У роботі систематизовано національні, регіональні та союзницькі моделі регулювання військового ШІ, визначено їхнє спільне нормативне ядро, обґрунтовано значення REAIM як проміжного нормативного середовища та розкрито роль ООН у формуванні перших універсальних доктринальних засад військового ШІ.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання для подальших наукових досліджень у сфері міжнародного права новітніх військових технологій, підготовки навчальних матеріалів, аналізу національних стратегій у сфері військового ШІ, розроблення підходів до правової експертизи систем штучного інтелекту, а також формування позицій держав у межах ООН, REAIM, НАТО, Конвенції про конкретні види звичайної зброї та інших міжнародних форматів співробітництва.
Ключові слова :
Штучний інтелект використання штучного інтелекту міжнародно-правове регулювання міжнародне гуманітарне право технології подвійного використання міжнародна безпека збройний конфлікт міжнародна відповідальність REAIM НАТО Artificial intelligence the use of artificial intelligence international legal regulation international humanitarian law dual-use technologies international security armed conflict international responsibility REAIM NATO management systems cyberattack special services
Галузі знань та спеціальності :
D9 Міжнародне право
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
2.9 MB
Контрольна сума :
(MD5):01acce7bddb737314a47b934b2336690
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International