Граматичні особливості іменних частин французької мови епохи середньовіччя

Єсипович, К. (2026). Граматичні особливості іменних частин французької мови епохи середньовіччя. Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики, (49), 16-28. https://doi.org/10.17721/2663-6530.2026.49.16-28

У статті досліджуються граматичні особливості іменних частин середньовічної французької мови, зокрема іменників, прикметників та займенників. Здійснено аналіз їх морфологічної та синтаксичної еволюції впродовж IX–XV століть.

Система іменних частин мови середньовічного французького періоду характеризується наявністю двовідмінковій системи, успадкованої від латини, яка функціонувала до XIV століття, після чого поступово зникла. Ця система відмінків регулювала узгодження іменників, займенників та прикметників, маркуючи синтаксичні функції без систематичного використання прийменників.

Дослідження засвідчує, що граматичний рід, уже закріплений у старофранцузькій мові, демонстрував відмінності порівняно із сучасною французькою мовою: окремі іменники змінювали родову приналежність протягом середньовічного періоду. Категорія числа підпорядковувалася відносно стабільним правилам узгодження, проте морфологія множини зазнала значних трансформацій.

Середньовічний прикметник узгоджувався за відмінком, родом і числом з іменником, а його синтаксична позиція варіювалася залежно від семантичних і стилістичних критеріїв. Середньовічні займенники виявляли багатшу морфологічну варіативність порівняно із сучасними, маючи окремі відмінкові форми та факультативну систему суб'єктних займенників.

Цей діахронічний аналіз показує, що поступове спрощення середньовічної системи іменних частин мови, особливо втрата системи відмінків, глибоко реструктурувало французьку граматику, змістивши акцент у синтаксисі на порядку слів і широкому вживанні прийменників. Ці трансформації становлять ключовий етап в еволюції французької мови до її сучасної форми.