ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ СУДАМИ НОРМ КК УКРАЇНИ ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ЗА ЗЛОЧИНИ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ВОДНІ РЕСУРСИ

Берднік, І. В. (2019). The Ukrainian courts’ problems of the discharge on probation for water crimes. Вісник кримінального судочинства(2), 97–106.

Анотація. Заходами кримінально-правового характеру, які застосовуються в межах кримінальної відповідальності особи за злочини, що посягають на водні ресурси, є звільнення від покарання та його відбування. Більша частина покарань, що застосовуються за злочини, які посягають на водні ресурси, дозволяють застосувати до винного звільнення від відбування покарання з випробуванням. На сьогодні суди досить активно застосовують таке звільнення.
Мета статті полягає у визначенні основних проблем, які виникають при застосуванні судами норм КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням за злочини, що посягають на водні ресурси.
Проведений аналіз судової практики наочно продемонстрував наступні проблеми:

У своїх вироках суди не наводили належного мотивування рішення про застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, обмежуючись простим (без належного обґрунтування) застереженням про врахування тяжкості вчиненого злочину (злочинів). Тому індивідуальні особливості конкретного злочину при застосуванні ст.ст. 75, 76 КК у судових рішеннях взагалі не конкретизовувались.
У своїх рішеннях, якими застосовується звільнення від відбування покарання з випробуванням за зазначені злочини, суди, як правило, не мають особливих проблем з’ясування характеристик особи винного та дотримуються наведених положень п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі-ПВСУ)«Про практику призначення судами кримінального покарання».
Інші обставини справи (незважаючи на те, що ПВСУ не роз’яснив їх зміст у зазначеній постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання») визначались судами переважно з урахуванням наявності або відсутності обставин, що обтяжують чи

пом’якшують покарання. Проте проведений аналіз судової практики засвідчив, що суди необґрунтовано не розглядають та/або не беруть до уваги обставини, які вказують на можливість чи неможливість звільнення винної особи від відбування покарання з випробуванням у ситуації, коли таке звільнення суперечить інтересам потерпілого, суспільства або держави в цілому.

Суд має визначити іспитовий строк, упродовж якого відбувається випробування засудженого. Визначення судом іспитового строку має ґрунтуватись на встановленні його тривалості від одного року до трьох років. Аналіз судової практики із застосування ст. 75 КК до осіб, що вчинили злочини, які посягають на водні ресурси, продемонстрував, що підвищення (збільшення) ступеня тяжкості цих злочинів прямо впливає на зростання тривалості іспитових строків. Проте в деяких випадках суди в своїх рішеннях ігнорують належну вмотивованість та обґрунтованість визначення (обрання) тривалості таких іспитових строків.
Застосовуючи до засудженого звільнення від відбування з випробуванням, суд має покласти на нього обов’язки, визначені у ч. ч. 1, 2 ст. 76 КК. Проведений аналіз судової практики довів, що застосовуючи ст.ст. 75, 76 КК за вчинення зазначених злочинів, суди у своїх вироках визначають обов’язки згідно зі ст. 76 КК, не порушуючи вимог цієї статті КК та не відступаючи від таких вимог. Тобто суди завжди покладають на звільненого від відбування покарання відповідний обов’язок, а таких вироків, в яких суди взагалі не покладали на звільненого від відбування покарання з випробуванням жодного обов’язку, виявлено не було. Однак знову таки, належного обґрунтування встановлення конкретного обов’язку суди в своїх вироках взагалі не наводять та обмежуються звичайним визначенням таких обов’язків.