ВИТОКИ ТА ДИНАМІКА АНТАГОНІЗМУ З БОКУ ТУРЕЧЧИНИ ЩОДО ЄВРОАТЛАНТИЧНИХ ПРАГНЕНЬ ШВЕЦІЇ ТА ФІНЛЯНДІЇ

Ґараєва, Н. (2024). THE SOURCES AND DYNAMICS OF TURKEY’S ANTAGONISM TOWARDS THE EURO-ATLANTIC ASPIRATIONS OF SWEDEN AND FINLAND. Вісник: Міжнародні відносини, 57(1), 65–71. https://doi.org/10.17721/1728-2292.2023/1-57/65-71

Починаючи із 1949 року, кількість держав-членів НАТО зросла в рамках дев’яти раундів розширення із 12 до 31. Вважається, що двері Організації Північноатлантичного договору залишаються відкритими для будь-якої європейської країни, здатної взяти на себе зобов’язання, що випливають із членства в НАТО, та сприяти безпеці в євроатлантичному регіоні. Проте рішення про запрошення будь-якої країни для приєднання до Альянсу приймається Північноатлантичною радою на основі консенсусу між усіма союзниками. Ця дихотомія привернула особливу увагу після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року, яке «заохотило» історично позаблокові Фінляндію та Швецію подати заявки на вступ до НАТО. Так, євроатлантичні прагнення обох скандинавських країн відразу наштовхнулися на потужний антагонізм з боку Туреччини. У той час як Фінляндія стала членом НАТО 4 квітня 2023 року, Швеція досі має офіційний статус запрошеної держави. Генеральний секретар Єнс Столтенберг підкреслює, що пріоритетом Альянсу є якнайшвидше завершення процедури вступу до нього Швеції. Хоча президент Ердоган передав протокол про приєднання Швеції до турецького парламенту для ратифікації в жовтні 2023 року, триває дискусія щодо причин гальмування процесу з боку офіційної Анкари. Ця стаття має на меті дослідження справжніх мотивів небажання Туреччини підтримувати країну на шляху до членства у західному військово-політичному блоці. У ній стверджується, що критичним фактором стало самопозиціонування Туреччини як нетрадиційного союзника, який проводить автономну політику, а також її прагнення забезпечити врахування власних міркувань національної безпеки з боку Організації Північноатлантичного договору у найбільш ефективний спосіб.