Максими ввічливості в контексті комунікативної поведінки носіїв перської мови

МАЗЕПОВА, О. (2020). Maxims of politeness in the context of the communicative behavior of Persian native speakers. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Східні мови та літератури, 1(26), 19–22. https://doi.org/10.17721/1728-242X.2020.26.19-22

Розглянуто проблематику, пов'язану з максимами ввічливості та їхньою реалізацією в комунікативній поведінці носіїв перської мови. Стисло охарактеризовано історію вивчення максим спілкування в західній лінгвістиці, представлену іменами Пола Грайса, Робіна Лакоффа, Джефрі Ліча, які заклали основи ефективної комунікації, актуальні і сьогодні. Запропонований Дж. Лічем принцип ввічливості, який складається з шести максим спілкування, надихнув багатьох дослідників до зіставного вивчення комунікативної поведінки різних народів. Однією з них є грецька дослідниця перської системи ввічливості Софія Кутлакі, яка запропонувала власний набір перських максим спілкування, позначених яскравою етноспецифікою. Дослідниця визначає головну супермаксиму Манери, яка умовно відповідає перському поняттю ادب adab ('ввічливість', 'вихованість') і включає три максими: Поваги, Скромності і Сердечності. Ці три максими складають основу перського комунікативного кодексу. Зіставний аналіз максим ввічливого спілкування Дж. Ліча і С. Кутлакі засвідчив, що перські максими відрізняються більшою емоційністю,посиленим виявом уваги й емпатії до співрозмовника та реалізуються через самобутні, доволі відмінні від західних комунікативні стратегії і тактики. Водночас перська максима Поваги відповідає англійській максимі Схвалення, а перська максима Скромності, на відміну від однойменної в перекладі англійської максими, характеризується підкресленим самоприниженням на тлі суттєвого підвищення статусу співрозмовника. Найбільш специфічною постає перська максима Сердечності, яка об'єднує чотири максими Дж. Ліча, а саме: Такту, Великодушності, Згоди і Симпатії і передбачає використання таких комунікативних тактик, як наполегливе пропонування своїх послуг або допомоги, різноманітні запрошення, які часто мають удаваний характер, обов'язкові відмови від запропонованого тощо. Здійснений аналіз приводить до висновку, що бажання зберегти обличчя, своє і партнера по спілкуванню, в іранській комунікативній поведінці часто невід'ємне від прагнення встановлювати й підтримувати гармонійні, тривалі дружні стосунки.