ПОЛЯ НАПРУЖЕНЬ ТА ГЕОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ЗАХІДНОГО ЗАМИКАННЯ ГОРЛІВСЬКОЇ АНТИКЛІНАЛІ ДОНБАСУ ЧАСТИНА 2. ПОЛЯ НАПРУЖЕНЬ І ДЕФОРМАЦІЙ

НІКІТЕНКО, О. (2025). STRESS FIELDS AND GEOLOGICAL STRUCTURE OF WESTERN CLOSURE OF HORLIVKA ANTICLINE OF DONBAS PART 2. STRESS AND STRAIN FIELDS. Visnyk of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Geology, 1(104), 70–76. https://doi.org/10.17721/1728-2713.104.09

Вступ. Горлівська антикліналь Донбасу як об'єкт тектонофізичних досліджень становить інтерес не тільки з позиції геологічної будови, механізму формування і просторового розташування тектонічних дислокацій, але й з позиції впливу цих чинників на умови розробки вугільних родовищ. Метою цього дослідження є аналіз геологічної будови, полів напружень і деформацій західного замикання Горлівської антикліналі для прогнозування гірничо-геологічних умов проведення гірничих робіт. 
Методи. Реконструкція полів тектонічних напружень виконувалася за всією сукупністю орієнтирних і кінематичних даних з використанням кінематичного методу Гущенка, який ґрунтується на аналізі векторів тектонічних зміщень по дзеркалах ковзання. Параметри полів напружень мезорегіонального рівня реконструйовано шляхом статистичного опрацювання локальних стереографічних розв'язань. Відносну вікову хронологію і стадійність тектонічних напружень було визначено за допомогою методу стрес-моніторингу. Параметри головних осей сумарного поля деформацій оброблено за допомогою програмного забезпечення GEOS. 
Результати. Реконструйоване поле тектонічних напружень характеризується субгоризонтальною віссю максимальних головних напружень, орієнтованою з північного заходу на південний схід, і субгоризонтальною віссю мінімальних головних напружень, орієнтованою з північного сходу на південний захід (зсувне поле). За часом свого прояву такий тип поля напружень ототожнюється з альпійським тектогенезом і є наймолодшим для Донецького басейну. Еволюція умов тектонічного навантаження досліджуваної структури характеризується деформаційним рядом з шести напружених станів – від найдавнішого скидового до наймолодшого зсувного, останній з яких за своїми параметрами синхронізується з наймолодшим, реконструйованим для Донбасу і Приазов'я альпійським полем напружень. Вісь видовження еліпсоїда деформацій має північнозахідну – меридіональну орієнтацію, вісь укорочення – північно-східну, майже ортогональну до осі антикліналі. На більшій частині досліджуваної території процес деформування гірського масиву контролювався переважно зсувним і перехідними скидо- і підкидо-зсувними механізмами. Відповідно до значень коефіцієнта Лоде–Надаї деформації відбувалися за умов, близьких до зсувних. 
Висновки. Наведені приклади просторових взаємовідносин реконструйованого поля напружень з набором зазначених деформаційних елементів західного замикання Горлівської антикліналі (система спряжених сколів зсувної зони, брахіантиклінальна складка з насувами у її крилах) дають змогу розглядати останні як елементи структурного парагенезису, утворення якого було спричинене правозсувними горизонтальними переміщеннями вздовж системи поздовжніх зсувів приосьової частини Горлівської антикліналі, а фрагменти взаємної симетричності поля напружень і поля деформацій можуть розглядатися як доказ їх генетичного споріднення.