Топос блакиті в українському модернізмі
Тип публікації :
Бакалаврська робота
Дата випуску :
2026
Автор(и) :
Науковий(і) керівник(и)/редактор(и) :
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Цитування :
[APA 7] Свириденко, Ю. (2026). Топос блакиті в українському модернізмі [Бакалаврська робота, Київський національний університет імені Тараса Шевченка]. eKNUTSHIR.
[ДСТУ] Свириденко Ю. Топос блакиті в українському модернізмі : кваліфікаційна робота бакалавра : B11 Філологія (за спеціалізаціями) / наук. кер. О. В. Романенко. Київ, 2026. 73 с.
Бакалаврську роботу присвячено дослідженню динаміки розвитку топосу блакиті в творах українських модерністів. Актуальність теми зумовлена особливо активним звертанням авторів до топосу блакиті в різні етапи модернізму, а також відсутністю комплексного аналізу ключових текстів, в яких топос реактуалізовано й виведено як центровий. Особливу увагу приділено дискурсивній спадкоємності образів і символіки від німецького романтизму до українського модернізму й особливостям національного вживання топосу блакиті – в тогочасному історико-культурному контексті.
Об’єктом дослідження є твори українських письменників перших десятиліть XX сторіччя: драма «Блакитна троянда» Лесі Українки, поетична збірка «Сонячні кларнети» Павла Тичини, «Блакитний роман» Гната Михайличенка, прозова збірка «Сині етюди» Миколи Хвильового, окремі вірші Богдана-Ігора Антонича, драма «Народний Малахій» Миколи Куліша. Предметом дослідження є аналіз образно-символічних модифікацій топосу блакиті, розвитку його семантичного навантаження і поетикальних функцій у контексті історико-культурних змін під час написання творів.
Метою роботи є з’ясувати специфіку функціонування топосу блакиті в українському модернізмі, окреслити джерела актуалізації та простежити тяглість, трансформацію топосу в контексті західноєвропейської та української літератури
У теоретичному розділі оглянуто загальнокультурне символічне наповнення образу блакиті, його роль для німецького романтизму й ранньоєвропейського модернізму, проаналізовано їхню рецепцію українськими авторами, а також умови посилення уваги до блакитної барви в національному літературному процесі. У другому та третьому розділах здійснено аналіз зміни динаміки функціонування образу на символічному й поетикальному рівнях у художніх творах Лесі Українки, Миколи Вороного, Павла Тичини, Василя Еллана-Блакитного, Гната Михайличенка, Богдана Ігоря-Антонича, Миколи Хвильового й Миколи Куліша. У результаті дослідження встановлено, що топос блакиті в українському модернізмі функціонує як один із ключових символічно-концептуальних кодів доби: зберігаючи зв’язок із романтичною традицією ins Blau, в національному історико-культурному контексті він зазнає суттєвих семантичних трансформацій, набуває нових поетикальних функцій. Від неоромантичного символу ідеалу, духовного пошуку й інакшості блакить поступово трансформується у знак революційної віри, надії на оновлення, тривожної радості, внутрішнього розламу й гіркого розчарування в утопічних проєктах доби.
Об’єктом дослідження є твори українських письменників перших десятиліть XX сторіччя: драма «Блакитна троянда» Лесі Українки, поетична збірка «Сонячні кларнети» Павла Тичини, «Блакитний роман» Гната Михайличенка, прозова збірка «Сині етюди» Миколи Хвильового, окремі вірші Богдана-Ігора Антонича, драма «Народний Малахій» Миколи Куліша. Предметом дослідження є аналіз образно-символічних модифікацій топосу блакиті, розвитку його семантичного навантаження і поетикальних функцій у контексті історико-культурних змін під час написання творів.
Метою роботи є з’ясувати специфіку функціонування топосу блакиті в українському модернізмі, окреслити джерела актуалізації та простежити тяглість, трансформацію топосу в контексті західноєвропейської та української літератури
У теоретичному розділі оглянуто загальнокультурне символічне наповнення образу блакиті, його роль для німецького романтизму й ранньоєвропейського модернізму, проаналізовано їхню рецепцію українськими авторами, а також умови посилення уваги до блакитної барви в національному літературному процесі. У другому та третьому розділах здійснено аналіз зміни динаміки функціонування образу на символічному й поетикальному рівнях у художніх творах Лесі Українки, Миколи Вороного, Павла Тичини, Василя Еллана-Блакитного, Гната Михайличенка, Богдана Ігоря-Антонича, Миколи Хвильового й Миколи Куліша. У результаті дослідження встановлено, що топос блакиті в українському модернізмі функціонує як один із ключових символічно-концептуальних кодів доби: зберігаючи зв’язок із романтичною традицією ins Blau, в національному історико-культурному контексті він зазнає суттєвих семантичних трансформацій, набуває нових поетикальних функцій. Від неоромантичного символу ідеалу, духовного пошуку й інакшості блакить поступово трансформується у знак революційної віри, надії на оновлення, тривожної радості, внутрішнього розламу й гіркого розчарування в утопічних проєктах доби.
Галузі знань та спеціальності :
B11 Філологія (за спеціалізаціями)
Галузі науки і техніки (FOS) :
Мови та література
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Microsoft Word XML
Розмір :
133.24 KB
Контрольна сума :
(MD5):308016027dfdb8efc05320cf8963b3d7
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International