Вплив християнства на політичний та культурний розвиток Русі-України в VІ–X ст.

Олексійчук, В. (2026). The Influence of Christianity on the Political and Cultural Development of Rus-Ukraine in the 6th-10th Centuries. Українознавство(1), 142–156. https://doi.org/10.17721/2413-7065.1(98).2026.356139

Актуальність. Християнізація Русі-України є знаковим цивілізаційним вибором наших предків. На цій темі постійно маніпулюють і викривляють істину різноманітні апологети «русского мира», просуваючи ідеологічно заангажовані спекулятивні наративи про «спільну колиску» «братніх» народів, про витоки московського релігійного фанатизму з київської землі тощо. Тим часом неупереджений об’єктивний аналіз взаємодії культур давньої України та Візантії засвідчує самодостатність національної ментальності та її збагачення шляхом сприйняття цінностей християнського образу світу. Ретельний аналіз джерел та модерних досліджень з означеної тематики сприятиме більш глибокому розумінню формування духовно-практичної парадигми буття українського народу.
 Метою дослідження є аналіз християнських впливів на Русь-Україну в VI–X ст., включно до прийняття хрещення князем Володимиром Великим.
 Висновки. В VI–X ст. відбувається консолідація праукраїнських спільнот в єдину державу Русь, яка вишукує можливості утвердити в Європі свою самобутність та незалежність. В непростих відносинах з провідними європейськими лідерами, зокрема Візантією та Священною Римською імперією, проходить не лише протистояння, але й взаємообмін матеріальними та культурними цінностями. Серед цих надбань особливе місце займає християнство – нова парадигма світобудови й соціальної організації держав. Християнізація Русі-України відбувалася у взаємовимірному і взаємовигідному контенті: з одного боку, потреба зміцнити конструктивні міжнародні зв’язки та свій  вплив у світі, з іншого – знайти ефективний інструментарій об’єднання в єдиний державний організм давньоукраїнську спільноту племен і народів. Парадигма правителя в християнській  картині світу надавала йому практично необмежені повноваження володарювати і правити. Непересічне значення мав і особистий князівський інтерес, а саме: легітимація власної присутності серед кола головних зверхників Європи. Останнє створювало повноважні можливості відстоювати національні інтереси та утверджувати Русь як незалежну державу.