Особливості державної стратегії протидії інформаційній війні

Грицай Р. О. Особливості державної стратегії протидії інформаційній війні : дис. ... доктора філософії : 281 Публічне управління та адміністрування. Київ, 2026. 214 с.

Грицай Р. О. Особливості державної стратегії протидії інформаційній війні. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії з галузі знань 281 «Публічне управління та адміністрування» за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026.
Дисертаційне дослідження є одним із перших комплексних досліджень, у якому розроблені напрями формування та реалізації державної стратегії протидії інформаційній війні з урахуванням сучасного стану законодавства, практики публічного управління, умов воєнного стану, цифровізації суспільних комунікацій та зростання деструктивних інформаційних впливів. Сукупність одержаних висновків і рекомендацій має важливе значення для вдосконалення організаційно-управлінських механізмів координації суб’єктів державної політики у відповідній сфері, підвищення результативності стратегічних комунікацій, забезпечення інформаційної стійкості держави та суспільства, а також зміцнення спроможності публічної влади своєчасно виявляти, попереджати й нейтралізувати загрози інформаційного характеру.
Визначено, що інформаційна війна є складовою сучасних загроз інформаційній безпеці держави, оскільки поєднує інформаційно-психологічний, комунікаційний, технологічний і кібернетичний вплив на державу, суспільство та суспільну свідомість, спрямований на дестабілізацію суспільно-політичних процесів, підрив довіри до державних інституцій, послаблення суспільної єдності та ослаблення інформаційного суверенітету держави.
Запропоновано теоретичні положення щодо класифікації, змісту та особливостей сучасних пропагандистських технологій і методів, небезпека яких зумовлена їх комплексністю, високою адаптивністю до нових умов та здатністю поєднуватися з кіберзагрозами і психологічними методами впливу, а також обґрунтовано пріоритетність системної протидії таким технологіям у межах державної політики у сфері інформаційної безпеки шляхом виявлення ворожих наративів, оперативного спростування маніпулятивного контенту, зміцнення стратегічних комунікацій і підвищення рівня медіаграмотності населення. Розкрито значення державної інформаційної політики як інструменту протидії пропаганді та інформаційній війні, що забезпечує формування узгодженої системи офіційної комунікації, нормативно-правового регулювання та інституційної взаємодії у сфері захисту інформаційного простору держави.
Окреслений механізм формування державної стратегії протидії інформаційній війні. На підставі аналізу зарубіжного досвіду формування державної стратегії протидії інформаційній війні встановлено, що найбільш результативні підходи у провідних країнах Європи та США ґрунтуються на поєднанні інституційно оформлених стратегічних комунікацій, міжвідомчої координації, розвитку медіаграмотності, міжнародного партнерства та залучення суспільства до зміцнення інформаційної стійкості. Запропоновано праксеологічні засади використання зарубіжного досвіду, що передбачають адаптацію для України апробованих практик управлінських рішень щодо посилення координаційного центру, інституціоналізації медіаграмотності, розвитку урядових стратегічних комунікацій і спеціалізованого моніторингу зовнішніх інформаційних впливів.
Визначено, що формування державної стратегії протидії інформаційній війні має здійснюватися на основі чіткої системи принципів і стратегічних засад. До принципів такої стратегії віднесено верховенство права та законність, пріоритет прав і свобод людини, ідеологічну багатоманітність і недопустимість цензури, достовірність, повноту та своєчасність офіційної інформації, системність і міжвідомчу координацію, стійкість і адаптивність держави та суспільства, міжнародну взаємодію, а також поєднання інформаційної та кібернетичної складових безпеки. До стратегічних засад віднесено конституційно-безпекову природу, включеність у систему стратегічного планування, міжсекторальний характер, доказовість, ресурсну забезпеченість, наявність чіткого механізму реалізації та зовнішньополітичний вимір. Науково обґрунтовано структурно-функціональну модель формування і реалізації державної стратегії протидії інформаційній війні за трьома рівнями: інституційним, функціонально-процесуальним та організаційно-управлінським. Розроблено стратифікаційну модель реалізації функцій публічного управління у сфері протидії інформаційній війні в умовах воєнного стану та забезпечення інформаційної безпеки держави, що дозволило здійснити системний аналіз і комплексний опис процесів формування та реалізації державної стратегії у зазначеній сфері, а також цілісно відобразити механізм державного реагування на інформаційні загрози з урахуванням динамічності інституційного середовища публічного управління, трансформації інформаційного простору та зміни характеру деструктивних інформаційних впливів.
Обґрунтовано теоретичні засади публічного управління у сфері протидії інформаційній війні та забезпечення інформаційної безпеки держави в умовах воєнного стану через авторську концепцію, в основу якої покладено поєднання модельного, інституційного та структурно-функціонального підходів, що дало змогу подати інституціоналізацію державних механізмів у зазначеній сфері як конкретно-історичний процес із притаманними йому внутрішньою логікою, послідовністю та закономірностями становлення і розвитку.
Сформульоване наукове бачення механізму державної політики у сфері протидії інформаційній війні та забезпечення інформаційної безпеки в умовах воєнного стану шляхом розроблення функціональної моделі визначення імперативів такої політики на основі характеристики сучасних тенденцій інформаційного протиборства, розвитку деструктивних інформаційних впливів, оцінки перспективного стану інформаційного простору та діагностики рівня інформаційної безпеки держави.
Запропоновано зміст механізму державного реагування на інформаційні загрози шляхом доповнення його національною рамкою комплексних процедур, що передбачає поєднання механізмів проактивного реагування, спрямованого на раннє виявлення, попередження, стримування та нейтралізацію інформаційних загроз, і реактивного реагування, орієнтованого на локалізацію деструктивного впливу, мінімізацію його наслідків, стабілізацію інформаційної ситуації та відновлення належного функціонування інформаційного простору.
Виокремлено основні проблеми реалізації державної стратегії протидії інформаційній війні, які полягають у незахищеності державних цифрових ресурсів до кібератак, інформаційного втручання та технічного блокування, нерівномірному рівні користування електронними державними сервісами, високій залежності інформаційного споживання населення від соціальних мереж та інших цифрових платформ, поширенні через них маніпулятивного контенту, фейкових повідомлень і ворожих наративів, а також недостатній узгодженості між розвитком цифрових послуг, їх кіберзахистом і належним інформаційним супроводом. Запропоновано системно-функціональний підхід до аналізу та розв’язання цих проблем, що обумовлює необхідність комплексного посилення цифрової стійкості держави та вдосконалення механізмів державного реагування у відповідній сфері.
Розроблено в авторській редакції проєкт Концепції національної інформаційної політики України як цілісний програмний документ у сфері забезпечення інформаційної безпеки та протидії пропаганді, в якому системно визначено мету, принципи, завдання, напрями, суб’єктний склад, механізми реалізації, етапи впровадження, очікувані результати та показники результативності. Запропоновано трирівневу систему суб’єктів її реалізації та обґрунтовано комплекс механізмів практичного впровадження як методологічну й прикладну основу вдосконалення державної інформаційної політики України в умовах інформаційної війни.
Визначено доцільність запровадження у практику публічного управління Державної стратегії протидії інформаційній війні в Україні як цілісного стратегічного документа, у якому мають бути визначені правова основа, понятійний апарат, принципи, стратегічні цілі, завдання, суб’єкти реалізації, механізми міжвідомчої координації, інформаційно-аналітичного супроводу та оцінювання ефективності, а також система загроз інформаційній безпеці, пріоритетні напрями державного реагування, заходи щодо поєднання інформаційної безпеки та кіберзахисту, розвитку стратегічних комунікацій, взаємодії з громадянським суспільством і міжнародними партнерами, кадрового, фінансового й технологічного забезпечення.
Ключові слова: інформація, інформаційна війна, інформаційна безпека, інформаційна загроза, державна політика, державна стратегія, протидія, пропаганда, дезінформація, стратегічні комунікації, інформаційний простір, публічне управління, механізм державного управління, інформаційна політика, інформаційна стійкість, національна безпека.