Модерністський дискурс самотності в художній прозі Крістофера Ішервуда

Дранніков А. О. Модерністський дискурс самотності в художній прозі Крістофера Ішервуда : дис. ... доктора філософії : 035 Філологія. Київ, 2026. 234 с.

Дранніков А. О. Модерністський дискурс самотності в художній прозі Крістофера Ішервуда. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 «Філологія». – Навчально-науковий інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2026.
Дисертація є першою в українському літературознавстві спробою комплексного дослідження творчості англо-американського письменника Крістофера Ішервуда. Мета розвідки полягає у з’ясуванні специфіки конструювання й функціонування дискурсу самотності як модерністського явища в ішервудівській художній прозі.
Актуальність дослідження продиктована низкою взаємопов’язаних факторів. По-перше, у глобалізованому й мобільному світі сьогодення самотність дедалі більше проблематизується, стає одним із визначальних аспектів буття сучасної людини, оприявнюючи її болісний розрив із Іншим і самою собою. Отже, виникає закономірна необхідність детальнішого вивчення природи й історії феномена самотності, зокрема, – його репрезентації в художньому тексті, який дуалістично фіксує і зовнішні зміни ідеологічних матриць, і внутрішню індивідуальну динаміку особистості. По-друге, витоки сучасного розуміння самотності слід шукати в численних трансформаційних процесах зламу минулих століть, що зумовлює звернення до літератури модернізму як їхнього органічного відображення. Переосмислення модерністського літературного ландшафту, в тому числі з урахуванням проблематики самотності як його концептуальної домінанти, також суголосить загальній тенденції сучасного літературознавства до ревізії канону з позицій інклюзивності, (пере)відкриття раніше маргіналізованих або й зовсім позбавлених уваги авторів і творів. По-третє, комплексного аналізу потребує дискурс самотності як характерно модерністська риса художньої прози Крістофера
Ішервуда – письменника, якому вдалося в автоетнографічних рефлексіях, шукаючи й досліджуючи власне Я, зрештою, по-справжньому відчути й передати світоглядний і літературний клімат своєї доби.
Об’єктом дослідження стала художня проза Крістофера Ішервуда. Основну увагу зосереджено на романах «Фіалка Пратера» («Prater Violet», 1945), «Світ увечері» («The World in the Evening», 1954), «Візит туди» («Down There on a Visit», 1962), «Самотній чоловік» («A Single Man», 1964), «Зустріч біля річки» («A Meeting by the River», 1967). Частково до аналітики залучено романи «Всі змовники» («All the Conspirators», 1928), «Прощання з Берліном» («Goodbye to Berlin», 1939) та художні (авто)біографії «Леви і тіні» («Lions and Shadows», 1938), «Кетлін і Френк» («Kathleen and Frank», 1971), «Крістофер і його плем’я» («Christopher and His Kind», 1976). Матеріал дослідження також охоплює інтерв’ю, мемуари, щоденники, есеїстику та листування письменника.
У дослідженні застосовано комплексний методологічний підхід, який поєднує біографічний, культурно-історичний методи, засадничі концепції студій ідентичності, гендерних, вікових студій, квір-теорії, елементи психоаналізу, жанрологічного і наратологічного аналізу. Аналітику тексту здійснено за допомогою техніки «close reading».
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українській англістиці й американістиці творчість Крістофера Ішервуда стає об’єктом комплексного літературознавчого аналізу. Для цього здійснено спробу концептуалізувати ідею дискурсу самотності та його маніфестацій у прозі митця як характерної риси модерністського світовідчуття і поетики. Новим аспектом у вивченні ішервудівського доробку також є звернення до теорії множинної ідентичності, зокрема, формулювання на її основі концепції множинної самотності.
Дослідження розкриває специфіку дискурсу самотності як модерністського феномена, таким чином, дозволяючи глибше зрозуміти процеси становлення англо-американської літератури ХХ ст. та місце й значення в ній творчості Крістофера Ішервуда. Завдяки комплексному методологічному підходу воно доповнює й розширює концептуальне поле студій модернізму, зосібна, сприяє введенню в
науковий обіг українського літературознавства новітніх теорій модернізму. Результати та окремі положення дисертації можуть бути використані при розробці й у практиці викладання нормативних курсів з історії зарубіжної літератури ХХ ст., зокрема, літератури англофонного модернізму, спеціальних курсів із наратології, жанрології, гендерних та квір-студій у літературознавстві, стратегій репрезентації ідентичності в літературі, а також при перекладі прози К. Ішервуда українською. Дослідження назагал покликане сприяти знайомству української читацької аудиторії із творчістю письменника.
Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків.
Перший розділ присвячено теоретичним і методологічним засадам вивчення дискурсу самотності в літературі модернізму. У підрозділі 1.1 висвітлено загальні тенденції розуміння феномена самотності в сучасних гуманітарних науках, розглянуто систему його корелятів і основні підходи до його типологізації. Також уточнено змістове наповнення категорій «самотність» і «дискурс самотності», які визначаються, відповідно, як (1) об’єктивний чи суб’єктивний стан фізичної та/або психологічної відокремленості індивіда від інших, зумовлений чинниками варіативного походження й реалізований у множинності форм, і (2) комплекс різнорівневих і багатовимірних проявів самотності та її корелятів у площині художнього тексту. Підрозділ 1.2 розкриває концепцію самотності крізь призму сучасних теорій ідентичності. Зокрема, охарактеризовано ідею множинної ідентичності як сукупності численних Я індивіда, неузгодженість між якими і спричиняє виникнення самотності. У підрозділі 1.3 окреслено специфіку дискурсу самотності як характерної риси модерністського світобачення. Виокремлено його філософські (екзистенційність, феноменологічність і психоаналітичність, переосмислення категорій часу й простору), соціологічні (амбівалентне сприйняття прогресу, амбівалентне розуміння історії та категорії віку, феномени «втрати коріння» і «бездомності», концепція «самотнього натовпу», елітаризація й інтелектуалізація) та антропологічні (синтез антиномій, звернення до проблематики гендеру й сексуальності, іманентна множинність і множинна
ідентичність як її прояв) параметри. У підрозділі 1.4 пояснено неоднозначність постаті Крістофера Ішервуда як письменника-модерніста та обґрунтовано доцільність дослідження його творчості в контексті модерністського дискурсу.
У другому розділі здійснено комплексний літературознавчий аналіз романістики Крістофера Ішервуда в оптиці студій ідентичності. У підрозділі 2.1 досліджено особливості національно-культурної самотності в романі «Візит туди», яка концептуалізується в мотивах втрати, пошуку і (не)можливості віднайдення дому, міграції, лімінальності й трансгресії та пов’язаних із ними небезпеки і трансформації ідентичності. Герої твору постають добровільними чи вимушеними чужинцями, номадами, «вічними туристами» буквально – в межах відповідної географії – і метафорично – у власному житті. У підрозділі 2.2 розкрито специфіку гендерно-сексуальної самотності в романі «Світ увечері». Гендерний вимір самотності реалізується в конструюванні й функціонуванні чоловічої ідентичності, що корелює з модерністською кризою маскулінності. Самотність у сексуальному аспекті ідентичності втілюється у невротичному неприйнятті протагоністом своєї сексуальності та стигматизації суспільством її «девіантних» форм. Підрозділ 2.3 зосереджується на духовно-релігійній самотності. Зокрема, простежено спроби Ішервуда створити «релігійний роман» у його «нерелігійних» текстах – романах «Фіалка Пратера» і «Світ увечері». У романі «Зустріч біля річки» як кульмінації цього задуму самотність проаналізовано у двох сюжетних модусах – як атрибут пошуку героєм віри і його неспроможність її знайти. У підрозділі 2.4 розглянуто проблему вікової самотності. Роман «Візит туди» є авторською варіацією Bildungsroman, фізично дорослий протагоніст якого має подорослішати морально та психологічно, а інфантильність героя функціонує як вікова модальність самотності. Вік у романі «Візит туди» концептуалізується в низці модифікацій: як фактор інакшості, як темпоральний відбиток ідентичності персонажів, як форманта життєвого досвіду, що зумовлює специфічну дуальну модель нарації. Підрозділ 2.5 присвячено інтелектуальній самотності в художній автобіографістиці Ішервуда, а також романах «Фіалка Пратера» і «Візит туди». Інтелектуальну самотність у творчості письменника пов’язуємо з феноменом інтелектуалізації та елітаризації
мистецтва в модернізмі, а її магістральною маніфестацією є постать інтелектуала (у першу чергу – митця) як Іншого, часто позначена специфічно модерністською трагічною іронією.
У фокусі уваги третього розділу дисертації – роман «Самотній чоловік» як втілення концепції множинної самотності. У підрозділі 3.1 визначено специфіку взаємозв’язку в творі категорій самотності та множинності, зосібна, досліджено поліжанровість як форму множинності й полісемантичність паратексту. На прикладі «Самотнього чоловіка» також апробовано концепцію множинної самотності, що постає з множинної ідентичності протагоніста. У цьому романі як ключовому для художнього доробку Ішервуда простежується своєрідний синтез форм самотності у вимірах ідентичності, до цього розглянутих нами окремо. Підрозділ 3.2 звертається до дискурсу самотності в часопросторовій перспективі. Час і простір функціонують у творі як екзистенційні маркери, вказуючи на неминучу й нездоланну самотність людського буття. Це знаходить відображення в опозиціях урбаністичного й природного простору та історичного й квір-часу. У часопросторовій структурі твору також виокремлено і проаналізовано гетеротопії гей-бару, лікарні, університету, супермаркету і спортзалу, кожна з яких акцентує певний аспект самотності героя, посилюючи його конфлікт із Іншим або самим собою. Стрижневою для прочитання тексту стала концепція циркадного роману. З’ясовано, що жанрову природу тексту визначає хронотопний комплекс «одного дня», який характеризується циклічною замкненістю простору й рекурсивною повторюваністю часу, а його осердям слугує хронотоп дому як точка відліку в процесі конструювання й функціонування ідентичності.
Висновуємо, що в художній прозі Крістофера Ішервуда спостерігається вплив і продовження літературної традиції модернізму, ключовим аспектом реалізації яких є звернення до дискурсу самотності. Як невід’ємний елемент модерністського світовідчуття самотність актуалізується у творчості письменника на формальному та змістовому рівнях, у проблематиці й поетиці тексту, функціонуючи як його концептуальне смислотворче ядро. Це, своєю чергою, дає підстави говорити про
органічне місце Ішервуда як самобутнього митця в парадигмі модерністської літератури й англофонного красного письменства ХХ століття назагал.