Механізми публічного управління розвитком інтелектуального потенціалу в умовах цифровізації

Оврамець В. А. Механізми публічного управління розвитком інтелектуального потенціалу в умовах цифровізації : дис. … доктора філософії : 281 Публічне управління та адміністрування / Оврамець Валентин Анатолійович ; наук. кер. А. Р. Крусян. Київ, 2025. 243 с.

Дисертаційна робота присвячена обґрунтуванню теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів публічного управління розвитком інтелектуального потенціалу в умовах цифровізації.
Обґрунтовано зміст поняття «механізми публічного управління розвитком інтелектуального потенціалу в умовах цифровізації», визначивши їх як сукупність методів, функцій, завдань, інструментів і принципів (економічних, правових, морально-етичних, адміністративних) впливу на цифрові процеси у сфері публічного управління. Їх реалізація базується на засадничих підходах до розвитку інтелектуального потенціалу та передбачає створення умов для ефективного використання нематеріальних ресурсів у науково-освітній та інноваційній політиці відповідно до державної стратегії.
Проблема виявлення та ефективного використання нематеріальних ресурсів стає особливо актуальною в умовах протидії російській агресії та майбутнього відновлення країни. Досвід успішного повоєнного відновлення інших держав підтверджує ключову роль інтелектуального потенціалу, що й визначило концептуальні засади цього дослідження.
Метою дослідження є обґрунтування теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо модернізації механізмів публічного управління розвитком інтелектуального потенціалу в умовах цифровізації суспільства.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері публічного управляння розвитком інтелектуального потенціалу.
Предметом дослідження є механізми публічного управління розвитком інтелектуального потенціалу в умовах цифровізації.
Розкрито особливості функціонування механізмів публічного управління розвитком інтелектуального потенціалу в умовах цифрової трансформації на основі інституційного підходу. Вони включають визначення цілей та принципи: інформаційності (використання цифрових технологій), гнучкості (адаптація до змін), інноваційності (генерування та впровадження інтелектуальних результатів) і алгоритмічності (послідовна організація, моніторинг і контроль процесів).
Узагальнено наукові підходи до класифікації механізмів публічного управління, спрямованих на розвиток національного інтелектуального потенціалу в умовах цифрової трансформації. Це дозволило виокремити дві ключові групи механізмів: функціональні (організаційно-адміністративні, мотиваційні, нормативно-правові, фінансово-економічні) та комплементарні (комерціалізації, науково-освітньої інтеграції, інформаційного забезпечення). Особливу увагу приділено системному підходу, що забезпечує координацію цих механізмів для розвитку інтелектуального потенціалу. Комплексний підхід із формуванням індексу емерджентності розглядається як додатковий ресурс для вдосконалення державної інноваційної політики без значних матеріальних витрат.
З’ясовано, що пріоритетні напрями державної політики України у сфері управління розвитком інтелектуального потенціалу включають: удосконалення нормативно-правового регулювання, створення ендаумент- фондів, посилення захисту прав інтелектуальної власності, модернізацію технологічної бази стратегічних галузей та розвиток аналітичних центрів (think tanks) у співпраці з державними органами. Продемонстровано, що сучасна наука, особливо у сфері публічного управління, потребує інституційних платформ із трьох компонентів: науково-дослідних установ, закладів вищої освіти та майданчиків для апробації й впровадження результатів. Саме такі платформи можуть виконувати функції аналітичних центрів, сприяючи ефективній взаємодії науки й державного управління.
На основі проведеного аналізу міжнародного досвіду у сфері публічного управління розвитком інтелектуального потенціалу в умовах цифрової трансформації визначено ключові напрями, які потребують адаптації до українських реалій. Серед них виокремлено: структурно-функціональний, науково-інноваційний, інформаційно-цифровий, фінансово-економічний, організаційно-адміністративний, технологічний та інституційний вектори. Зважаючи на виклики війни та орієнтуючись на майбутнє відновлення, особливу актуальність набуває пошук додаткових фінансових інструментів для підтримки сфери науки й освіти, що сприятиме розвитку інтелектуального потенціалу в умовах цифровізації.
Аналіз сучасного стану розвитку інтелектуального потенціалу в Україні дав змогу виокремити основні проблеми, які загострилися в умовах цифровізації. Серед ключових викликів війни та повоєнного відновлення – трансформація інноваційно-інвестиційної та фінансово-економічної підсистем, зміна пріоритетів у виробництві та споживанні національної продукції, перебудова виробничих процесів і релокація високотехнологічних підприємств. Додаткові проблеми: слабка взаємодія науки, освіти, держави, бізнесу й суспільства; руйнівний вплив війни на економіку та міграція інтелектуальної еліти; зниження інноваційної активності та скорочення високотехнологічного виробництва, що гальмує розвиток інтелектуального потенціалу країни.
Сформульовано та за допомогою кореляційно-регресійного аналізу підтверджено гіпотезу щодо можливості використання капітальних інвестицій в інтелектуальні активи як ключового результативного показника, який відображає рівень ефективності формування і розвитку інтелектуального потенціалу в умовах війни та процесів повоєнного відновлення. Доведено, що запропонована модель оцінки впливу різноманітних факторів на ефективність розвитку інноваційного потенціалу України є релевантною сучасним викликам та адаптована до реалій воєнного часу і післявоєнного відновлення.
Дослідження правових аспектів управління розвитком інтелектуального потенціалу України показало, що при формуванні засад публічної політики недостатньо враховуються реальний стан і перспективи розвитку національної економіки, а також специфічні умови взаємодії органів влади та громадськості в умовах цифрової трансформації. До основних проблем належать слабкий контроль з боку правоохоронних та наглядових структур, а також недостатньо жорстка відповідальність, передбачена чинним законодавством, за незаконне використання об’єктів авторського та суміжних прав. Це призводить до зменшення податкової бази, послаблення економічної стабільності та погіршення міжнародного іміджу країни.
Доведено, що для забезпечення сталого розвитку інтелектуального потенціалу країни необхідно впроваджувати механізм ресурсно-фінансового управління, основою якого є цільове фінансування з державного бюджету. Це потребує застосування ефективних фінансових інструментів як прямого, так і опосередкованого впливу. Особливу увагу слід приділити збільшенню фінансування наукової та освітньої сфер, зокрема тих напрямів, які сприяють обороноздатності країни. Крім того, доцільно створювати спеціалізовані фонди на базі державно-приватного партнерства. Програми, що не пов'язані з забезпеченням швидкої перемоги у війні та повоєнним відновленням, повинні фінансуватися приватним капіталом або міжнародною допомогою. Для високої ефективності необхідно постійно моніторити використання бюджетних коштів і коригувати напрямки фінансування. У межах міжнародної підтримки передбачено отримання фінансової допомоги у формі кредитів для розвитку інноваційно-інвестиційного фонду України.
Дослідження ефективності інституційно-інформаційного механізму публічного управління розвитком інтелектуального потенціалу України дозволило визначити основні системні перепони та передумови їх виникнення, а також оцінити економічну доцільність раніше реалізованих державних ініціатив. Крім того, виявлено недоліки у нормативно-правовій базі та неефективність інформаційно-методичного забезпечення. Було встановлено, що цифровізація впливає на розвиток інтелектуального потенціалу як безпосередньо через розвиток технічної інфраструктури та інституційного середовища, так і опосередковано, через трансформацію специфічних сфер інтелектуального потенціалу, а також зміну цілей і завдань. Окреслено можливі напрями впливу цифрових технологій на ключові елементи інтелектуального потенціалу та розглянуто різні варіанти ефективного інвестування в цей потенціал на різних етапах життєвого циклу діяльності відповідних сфер.
Запропоновані стратегічні напрямки модернізації механізмів публічного управління розвитком інтелектуального потенціалу на основі цифрових технологій включають три ключові вектори: 1. Цифрова трансформація державного управління передбачає розробку ініціатив для оптимізації публічного управління, впровадження ефективних, безпечних і доступних цифрових послуг та створення умов для рівного доступу до інноваційних технологій. Включає створення гнучкої ІТ-інфраструктури та інтеграцію цифрових рішень в управлінні. 2. Високоефективні проекти цифровізації інтелектуального потенціалу зосереджені на розробці стратегічних заходів для цифровізації функцій управління інтелектуальними ресурсами, орієнтуючись на персоналізацію та адаптацію послуг для різних соціальних і бізнесових груп. 3. Цифрова модернізація інституцій місцевого та громадського управління спрямована на розвиток державної регіональної політики через цифрові рішення на рівні місцевих громад і організацій, забезпечуючи синхронізацію з інвестиціями місцевих органів самоврядування та узгодженість в управлінні на регіональному рівні.
Обґрунтовано ключові компоненти інноваційної моделі управлінського механізму розвитку інтелектуального потенціалу України в умовах цифровізації, серед яких : методи (правові, адміністративні, фінансово- економічні, організаційні, соціально-психологічні); функції (планування, прогнозування, організація, мотивація, регулювання, зворотний зв'язок); завдання (удосконалення нормативно-правового регулювання для залучення інвестицій та інновацій в інтелектуальний потенціал; впровадження цифрових інновацій для розвитку інтелектуального потенціалу і стимулювання науково- технічного прогресу); форми (пряме та опосередковане управління); принципи (загальні та спеціалізовані); інструменти (нормативно-правові, фінансово- економічні, організаційно-адміністративні). Основні напрями державної політики для ефективного впровадження цієї моделі включають: створення правових умов для інноваційного розвитку освіти; підвищення престижу наукової діяльності; стимулювання національного бізнесу щодо інновацій; захист інтелектуальної власності для комерціалізації наукових результатів; стимулювання впровадження новітніх технологій у цифровому суспільстві.
Для забезпечення ефективності функціонування інформаційно- цифрової системи управління розвитком інтелектуального потенціалу пропонується створення спеціалізованих центрів, що зосереджуватимуться на розвитку інтелектуальних ресурсів. Під такими центрами розуміється організація, діяльність якої орієнтована на отримання доходу від комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності. Центр може бути організований у будь-якій організаційно-правовій формі, передбаченій Цивільним кодексом України в залежності від конкретних умов. Основні принципи роботи: подання результатів наукових досліджень на розгляд центру; основні показники ефективності — кількість проданих патентів, ліцензій, стартапів та роялті; справедливий розподіл роялті серед дослідників і установ; активна співпраця з підрозділами, що займаються трансфером технологій.
Визначено перспективні шляхи впровадження інноваційних цифрових технологій Blockchain для оптимізації управлінських процесів у розвитку інтелектуального потенціалу: 1. Використання смарт-контрактів для інтелектуальної власності на основі Blockchain. Технологія Blockchain і смарт- контракти можуть допомогти знижувати витрати на транзакції та створювати прямий зв’язок між авторами/винахідниками і кінцевими споживачами їхніх робіт, зокрема у сфері ліцензування. 2. Blockchain як платформа для перевірки авторства та підтвердження прав на інтелектуальну власність. Blockchain може стати надійним інструментом для підтвердження автентичності прав на результати інтелектуальної діяльності. 3. Використання Blockchain для стимулювання ринку інтелектуальних ресурсів. Технологія може бути застосована для створення платформи, де винахідники зможуть публікувати свої інновації або цифрові роботи, надаючи інформацію про них в реєстрах, що функціонують як ринок інтелектуальних ресурсів. 4. Blockchain для уніфікації світової системи патентування та управління інтелектуальною власністю. 5. Blockchain для моніторингу версій цифрових активів. Цифрові активи, такі як патенти, наукові публікації або авторські права, можуть мати різні версії протягом свого життєвого циклу, що вимагає технології для ефективного управління кількома версіями активів протягом цього циклу. Ключові слова: публічне управління, механізми управління, розвиток, інтелектуальний потенціал, інновації, цифровізація, інформаційне суспільство.