Образ ворога в українському фольклорі: ритуал, війна, динаміка

Назарова, Л. (2026). Образ ворога в українському фольклорі: ритуал, війна, динаміка. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (1), 73–78. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2026.39.11

Вступ. Проблема формування та зміни образу ворога посідає центральне місце у процесах колективної ідентичності, особливо в умовах війни, коли мова стає інструментом соціальної самоорганізації. Для української культури поняття "ворог" історично пов'язане з моральним і космологічним виміром – не лише етнічним, а насамперед етичним і ритуальним. Від традиційного "москаля" до сучасних лексем на позначення російського агресора ("русня", "орки", "рашисти", "свинособаки" тощо) простежується еволюція від побутово-етнографічного до сакрально-магічного типу номінації. Метою дослідження є виявлення динаміки цих номінацій та їхніх культурних функцій – від комунікативних і мобілізаційних до ритуальних і катарсичних – у контексті сучасної війни та постколоніальної трансформації української свідомості.
Методи. У роботі застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує методи фольклористичного аналізу, культурно-антропологічної інтерпретації, семіотики та дискурс-аналізу. Джерельну базу становлять народні тексти (зокрема паремії, оповідання, казки), сучасні медіадискурси та воєнні наративи 2022–2025 рр.
Результати. Порівняльний аналіз традиційних і новітніх форм дозволив простежити сталі фольклорні механізми у мовній творчості воєнного часу, зокрема ритуальність називання, магічну функцію слова, принцип вербального вигнання та очищення через сміх, лайку та іронію. Виявлено, що нові етнофолізми виконують подвійну функцію: з одного боку, вони фіксують агресію і спрямовують її у вербальну форму, а з іншого, мають терапевтичний і консолідаційний ефект. Повторюваність нових назв ворога у соціальних мережах і побутовому вжитку формує колективний ритуал, що нейтралізує страх і перетворює хаос на смисловий порядок. На відміну від історичного образу "москаля", який поєднував риси людини та демона / спокусника, сучасний ворог – це дегуманізована фігура поза межами людського, що у фольклорній логіці підлягає вигнанню. Мовна творчість стає формою соціального захисту, що відновлює контроль над реальністю через слово.
Висновки. Трансформація образу ворога в українській мовній традиції після 2022 року є не лише лінгвістичним явищем, а проявом культурно-антропологічної адаптації суспільства до екзистенційної кризи. Новітні етнофолізми поєднують функції номінації, очищення й ідентифікації, утворюючи новий тип ритуальної мови опору. Через слово українці не лише означують ворога, а й утверджують власну суб'єктність, відновлюючи сакральний статус мови як джерела сили й самоорганізації.